Абламєйка

Кілька останніх днів мені довелося безупинно відповідати на ті самі запитання: "Що ви думаєте про вирок для Юлії Тимошенко?" та "Які це матиме наслідки для майбутнього України?". Про вирок запитують переважно українські колеги, про майбутнє — здебільшого іноземці. Для українців, видно, з майбутнім і так усе зрозуміло. З вироками ще не зовсім.

Іноземцям я терпляче пояснюю, що вони запізнилися зі своїм запитанням на півтора року. Перейматися українським майбутнім слід було позаминулого березня — під час парламентського перевороту та формування антитконституційного уряду за допомогою так званих депутатських "тушок". Але брати-іноземці тоді мовчали, кайфуючи, вочевидь, від давно очікуваної "стабільності". Їжте тепер, очі, аж повилазьте.

Братам-українцям я тим часом даю зрозуміти, що вирок — 10 років ув'язнення в євразійській дірі — ми отримали ще торік, під час згаданого перевороту. А все, що трапилося потім, зокрема і з пані Тимошенко, це лише зачистка території.

На днях італійці йому скасували шенгенську візу. Бо виганяв студентів за участь у демонстраціях

І про "вирок", і про "майбутнє" можна, власне, сказати те саме. Шоу триватиме, пропагандистський гул наростатиме, димова завіса густішатиме, ховаючи мільйонні відкати, міліцейську сваволю та державні заповідники, перетворювані на мисливські угіддя.

— Невже все так кепсько? — зітхають приголомшені друзі.

— Ні, — кажу, — є ось, наприклад, чудова новина про Сярґєя Абламєйка.

— Якого ще Абламєйка?

— Ректора Білоруського університету. На днях італійці йому скасували шенгенську візу. Бо виганяв студентів за участь у демонстраціях.

Друзі кивають. Вони знають, що в Білорусі вже кількасот чиновників стали невиїзними. Але не вірять, що так само буде й у нас.

Я, видно, більший за них оптиміст, і тому — вірю.

×