— Ох, ці довбані європейці, — каже колеґа, коли проходимо через Майдан, покритий квітами й попелом. — Вони б і досі розгойдувалися, коли б янучари не постріляли стількох людей. Мені не хочеться заступатися за "європейців", бо протягом кількох місяців я сам лише те й робив, що критикував їх у десятках статей, інтерв'ю та коментарів. Щоправда, робив це у їхніх мас-медіях, натомість ніколи не робитиму цього тут. Не тому, що існують дві правди чи два різні стандарти. А тому, що в Україні й без мене знайдеться чимало охочих покритикувати Захід, підживлюючи у співвітчизників інфантильну образу на цілий світ, який нам постійно щось винен.
У давньому фільмі Майкла Вінтерботтома "Ласкаво просимо до Сараєва" є промовистий епізод. Журналісти в обложеному місті емоційно розпитують заїжджого оонівського чиновника, коли ж нарешті міжнародна спільнота зупинить щоденне вбивство сербськими снайперами й артилеристами мирних жителів. На що чиновник сердито відказує: — Повірте, на світі є ще принаймні 13 значно гірших місць. На жаль, це правда. На світі є щонайменше 13 режимів, значно брутальніших і кривавіших за янучарівський. І докоряти європейцям за бездіяльність, гадаю, можуть лиш ті з нас, хто виходив до китайського посольства захищати тибетців, хто протестував проти масакр в Андижані й Жанаозені або закликав власний уряд не ручкатися з кривавими путіними, карімовими та назарбаєвими. Усім іншим краще помовчати.
А ще краще — подякувати європейцям за те, що все-таки спохопилися. Хоча на світі й справді є принаймні 13 країн, які не меншою мірою потребують допомоги. І до яких в Україні, на превеликий жаль, нікому немає діла. Може, проблема подвійних стандартів починається саме тут.
1 
1
Комментарии