Нещодавно в компанії кіноманів я став свідком химерної суперечки на тему "До кого подібний Путін?" — до професійного вбивці Чуґура з фільму "Старим тут не місце" братів Коенів чи до двох молодих відморозків із "Кумедних ігор" Мікаеля Ганеке.
Чуґур — справжній демон, незворушний і невідступний. Він уявляє себе рівним Богові й розправляється з жертвами методично й беземоційно, як із худобою на скотобійні. Іноді дає жертвам шанс, кидаючи вгору монетку й дозволяючи їм відгадати — орел чи решка.
Пауль і Петер із "Кумедних ігор" — лише дрібні бісенята. Вони ставлять виставу, в якій є водночас акторами й режисерами. Мають загальний сценарій — потрапити в чужий будинок і поволі, з садистською насолодою вимордувати його мешканців, — проте насолоду отримують не так від садизму, як від забави, імпровізації, від власного лицедійства.
Як на мене, ніхто з них не схожий на Путіна. Путін не демон і тим більше не homo ludens. Він більше нагадує Смердякова, що бере реванш у цілого людства за свої дитячі невдачі, юнацькі комплекси і, звичайно, за "найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття".
Єдине, що всіх їх споріднює, — це вражаюче почуття безкарності. І відстороненість ентомолога, який бачить у людях лише комах, яких можна з нудьги прибити, настромити на голку або ж неквапно повідривати їм крильця й ніжки.
Правдива подібність — не між цими головорізами, а між їхніми жертвами. Всі вони виявляються безпорадними перед гіпнотичною магією абсолютного зла, перед безмірним цинізмом, відсутністю будь-яких правил і навіть логіки. Всі вони сподіваються, що зарізяка залишить їм як не крильця, то бодай пару лапок. І до кінця щось лепечуть про діалог та потребу розвивати добросусідські відносини.
1 
1
Комментарии