Професіонали

Останнім часом мені щастить на істориків. Перший виявився справжнім професором. Ми летіли з ним до Лос-Анджелеса, і він запитував, наскільки українська мова відрізняється від російської.

— Приблизно як голландська від німецької, — пояснював я.

— О, аж настільки! То, виходить, це ніякий не діалект?

Із другим істориком було простіше. Таксист-палестинець, що віз мене з аеропорту, мав єльський диплом маґістра. Його чомусь теж цікавила подібність між українцями та росіянами.

Його чомусь теж цікавила подібність між українцями та росіянами

— О, це майже один народ! — пояснив я. — Як євреї й араби.

Третій історик був виноробом. Ми натрапили на нього в Гіллсборо, поїхавши з друзями до Аппалачів деґустувати вірджинські вина. Вина в нього справді були дуже добрі. І головне — за прийнятними цінами. Може, тому, що провадив ферму сам із дружиною для власної, як він каже, приємності. Його винниця більше скидалася на традиційне обійстя, ніж на фешенебельні туристичні об'єкти довкола, де дівчатка зі стандартними усмішками розливають вина і завчено коментують кожне, зазираючи потайки до папірця.

— Американці не мають смаку, — зізнався він, відчувши з акценту, що ми не зовсім американці. — Їм усе має бути схоже на кока-колу.

Я, однак, звично заступаюся за американців, бо знаю, що вони, як і ми, бувають різні.

— А ви звідки? — питає господар.

— З України.

— О, з Росії! — вигукує він. — Kievan Russia!

— Kyivan Rus, — уточнюю я. — Це як Бретань і Британія.

— Як кока і пепсі! — сміється він.

— Ні, — кажу, — як шираз і сираг.

Він приносить нам іще одну потаємну пляшку і говорить, що вивчав європейську історію в університеті:

— Але вона така заплутана!

Я погоджуюся. Краще справді робити добрі вина.

Чи принаймні водити таксі.

×