– Така класна баба ця Галька, і вічно їй не щастить, – каже Кузьма Гаврилович і обкладає плиткою стіну. – Сусідка моя. Як людина – золото, але наївна й довірлива. Я їй чимало помагав.
Кузьмі Гавриловичу 63. Уміє робити ремонти, а ще "плести язиком і вишивати хрестиком". Це він сам так каже. Перше мені підходить, а цікаві історії – тим паче.
Питаю, що не так із Галею.
– Та ніби все так. Але недавно ледь не втрапила в халепу. У неї хата старенька, майже без фундаменту. Почала сідати. Хотів їй пособить, так то я зайнятий, то в неї грошей немає. Я саме був на заробітках, коли дзвонить: "Гавриловичу, мені роблять фундамент". Тю, думаю, а хто? "Угорці. Такі засмаглі, усміхнені". Питаю: "Які ще угорці під Черніговом?" Каже: "Симпатичні такі, на машині з угорськими номерами. А зуби золоті, як у фільмі Кустуриці". І тут я все зрозумів.
– Помогли сусідці?
– Примчав миттю. Глянув, аж "угорці" з Закарпаття і добре так по-нашому шпрехають. Коли побачив, що приїхали без інструмента, насторожився. Став наглядати за ними. Бачу, беруть мою лопату й риють. Ну-ну, думаю, почекаю, що буде далі. Навезли цементу й дощок для опалубки. Якось нагодився до них несподівано. Дивлюся, а вони всю яму щебенем закидали й заливають розчином тільки 10 сантиметрів зверху. Я до них: "Це що за угорський стандарт? Ану, зібрали манатки, і щоб я вас не бачив!"
– Обійшлося без бійки?
– Бригадний "барон" щось хотів заперечити. Але я сказав, що від мого удару добре ламаються щелепи. Галька, як побачила, ледь інфаркт не схопила. Віддала гроші за матеріали й вигнала з двору. Наступного дня прийшов, роздовбав усе й переробив по-людськи. Сусіди, хоч там як.
1 
1
Комментарии