1. Європа має чіткі кордони на півночі, заході й півдні – але не має їх на сході. Східний кордон європейської цивілізації завжди був найменш певним. За останні кілька століть він сунувся то на схід, то на захід. І сьогодні ми не маємо гарантій, що він далі буде стабільний. Наша віра після Майдану, що Україна ніколи не стане частиною євразійського степу, може бути романтичною ілюзією. Завжди є й буде ризик реваншу. А тому ми не можемо дозволити собі думати, що щось відбулося назавжди: слово "назавжди" розслабляє.
2. Протягом своєї історії Україна часто була кентавром, синтезом двох протилежних способів життя: європейського осілого та євразійського кочового. Номадний світ євразійського степу був для неї сусідом. Його риси проникали в наше життя і формували частину ідентичності, але ніколи не були домінантними. Це відрізняє "осілих" українців від "кочових" росіян.
3. Для осілого світу головне поняття – це кордон. Де лежить межа між моєю землею і твоєю? Між моїм правом і твоїм? Історія осілого світу – це історія болісного визнавання меж. Конфлікти тут завершуються угодами. Осілому світу не надто потрібен центр; усе тут формується горизонтальними домовленостями.
4. Для кочового світу межі не існує. Степ пишається своєю нескінченністю, кочовик – здатністю порушити межі. Але в цій гордості – пиха проти всього локального і сталого. Що тримає разом світ, у якому немає меж? Тільки центр. Жорстокий центр, який вимагає покори. У світі без меж народжується деспотія.
5. Сьогодні Європа боїться нових кочовиків, які можуть стерти її кордони. Але вона помиляється, думаючи, що нові номади – це біженці з Близького Сходу. Є кочовик більший і серйозніший, який переходить кордони не тому, що тікає від небезпеки, а тому, що по-іншому не може. Це Росія – країна, для якої кордони існують тільки там, де її зупинять.
6. Загроза номадності сьогодні – це не тільки стирання меж між націями і країнами. Це стирання меж між цінностями. Коли автократ може маскуватися під демократа, коли наступ на свободу може маскуватися у захист свободи, ти опиняєшся немов у казках Гофмана, коли вже не знаєш, хто є хто.
7. На сході Європа часто почувалася, немов у тумані, не маючи змоги чітко визначити: це ще вона чи вже не вона? Український досвід постійно ставив проблеми перед європейськими спробами класифікації. Україна – це осіла земля чи земля номадів? Грецька культура чи латинська? Захід чи Схід?
8. На ці запитання Україна давала різні відповіді. В кожній із них була спроба помислити себе як точку контакту між європейським світом, який цінує межу, і євразійським, який цінує безмежжя. Ці відповіді можна звести до трьох. Перша: Україна є захистом Заходу від Сходу, спробою міського і хліборобського заходу захиститися від кочового сходу. Вона є Військом Запорізьким: останньою фортецею за порогами, перед Диким Полем. Друга відповідь: Україна є наслідком просування Заходу на Схід (теза Ярослава Грицака). Впливом західної освіченості на Схід. Вона є православною Києво-Могилянською колегією, створеною за католицькими моделями. І третя: Україна є захистом Сходу від Заходу (коли той перетинав межу), але західними методами – полеміки, а не завоювання. Вона є бароковими полемістами і романтичними поетами.
9. Ці архетипи чинні й сьогодні. Нині теж Україна захищає Захід від Дикого Поля, яке посунулося значно далі на схід. Крім того, сьогодні Україна є наслідком просування західної "м'якої сили" на схід. І сьогодні Україна має захищати своє право на існування у світі – говорячи із Заходом одночасно і своєю мовою, і мовою світової культури.
10 Кочовики ХХІ століття стирають межі не тільки між країнами, а й між цінностями. У цьому їхня головна небезпека. Вони стирають кордони між істиною і брехнею, свободою і примусом, війною і миром. Огортають усе туманом. Захищатися від номадів сьогодні –
це означає мати принципи. Розрізняти добро і зло. Бути на боці правди, а не брехні. На боці свободи, а не рабства. На боці кордонів, а не їх порушників
1 
1
Комментарии