– Зараз не зовсім можу говорити. До 9 Травня готую подарунки героям Великої Вітчизняної, – сільський голова Волі-Блажівської на Львівщині кладе слухавку.
Я їздила в село до китайців, які шукали там нафту. Допитувалася в голови, що ще цікавого можна побачити у них. Повів до двох братів.
– Вони цікаві кожен сам по собі. Правда, багато років гніваються. Але ти про то не пиши. Посварилися вони за батьківщину.
Брати живуть на одному подвір'ї. У неділю по обіді обидва по різні боки сидять на обійсті. Старший одягнув медалі. Молодший – у вишиванці.
У мого брата – хворі очі. Він в УПА подався
– Як була війна, усіх хлопців забирали в армію. Інакше – смерть на місці. Я свою державу від нацистів оберігав. Були такі, що на бік німців переходили. Але їх ніхто не любив – розстрілювали, – розповідає герой Вітчизняної. – Якщо хто бракований був, його в армію не брали. У мого брата – хворі очі. То не взяли. Він в УПА подався.
У молодшого – своя версія. Каже, у криївку пішов, бо не хотів воювати на боці "большевиків".
– Тоді, хто за свою шкуру боявся, на фронт ішли. Звідти більше живих вернулося. А нас, соколиків, живцем закопували. Думали, як лишимося, на старості пенсію гідну дадуть. Тепер ті, що за москалів, більше мають. Ще й почесті їм, як от моєму брату.
Мій покійний дідусь зі своїм братом не розмовляли 30 років. Помирилися тільки перед смертю. Посварилися також за батьківщину. У селі так називають ділянку землі, яку батьки залишають дітям у спадщину.
1 
1
Комментарии
22