23-й Форум видавців у Львові минув як звично, і ця звичність не обтяжує. Якби не вона, запанікував би у цьому вирі. Звичка підказує: що б не вибрав, усе одно потрапиш на потрібну хвилю. Я піймав хвилю на презентації книжки Віктора Неборака "Іван Франко: з вершин і низин" у книгарні "Є". Автор запізнювався, і модератор, літературознавець Богдан Тихолоз віртуозно тягнув час, аж поки (через півгодини!) Неборак таки прийшов. Неймовірно, що публіка його діждалася й вдячно слухала. Серед таких ненормальних людей відчуваєш: ти на Форумі, все добре.
Далі – Алла Дудаєва, український переклад її книжки про убитого росіянами 20 років тому генерала Дудаєва. В актовій залі університету було немало наших хлопців, що колись воювали за Чечню, чи тих, що разом з чеченцями билися за Україну на Донбасі.
Потім – зустріч з Аль Агамі, поетом і репером, принцем Уганди в екзилі (живе в Данії). Не розгледів його, бо в залі пригасло світло, й у темряві виднівся лиш білий шарф принца. Зате його африканська супутниця сиділа в залі під ліхтарем, гарна, очі величезні. Я дивився на неї, доки принц читав вірші й казав, що Юкрейн – чудова країна, особливо Львів та Одеса, "хоча у вас зараз клопіт із росіянами, моя сім'я теж мала з ними клопіт, коли наприкінці 1970-х ми жили в Афганістані". Таким був перший день. Ти втомлений і щасливий, хоч іще не купив жодної книжки. Наступного дня ми з Олею Гембік презентували нашу, одну на двох, книжку. Серед публіки – дві черниці з общини сестер Пресвятої Родини, вони читають "Газету по-українськи" в паперовому варіанті. Це знайомство – так само екзотичне, як і з Олею, з якою ми на Форумі зустрілися вперше. І тут виявляється, що мушу звідси їхати – раніше, ніж планував. Он уже чекає машина. Біжу на третій поверх купити кілька білоруських книжок –Некляєва, Хадановича, Бахаревича. Бо рік не бачитиму білорусів – до наступного Форуму.
1 
1
Комментарии
2