Коні

Моя дочка народилася в Яготині, над Супоєм. Ми зрідка проїжджаємо повз те місце і, не змовляючись, разом дивимося туди, навіть коли за вікном автобуса темно. Цей ритуал ніби остаточно завершений, тобто дивитися можна тільки з цієї точки. А недавно я ненароком відкрив туди іншу дорогу, екзотичну, хоч і дещо нерівну.

Якби писав листа, щоб пояснити це дочці, почав би з того, що знайшов у старих паперах батька (тобто її діда) складений учетверо пожовклий аркуш. Це віддрукована старим рубленим шрифтом постанова Драбівського райвиконкому від 17 листопада 1934 року про переоблік наявних у районі коней — на виконання Постанови Наркомзему УСРР від того самого року. Колгоспи та одноосібники мусили в певні дні о сьомій годині ранку привести усіх своїх коней, незалежно від віку, у пункти, визначені сільрадами, де коней огляне спеціальна комісія. В районі було тоді три десятки сільрад, їх поділили між собою порівну три комісії, в кожній — людина з райвиконкому, офіцер ­військкомату, ветлікар і зоотехнік.

Прізвища подано жирним шрифтом, і прізвище нашого діда — теж, він тоді служив зоотехніком. Їхня комісія оглядала коней від Драбова, звідки дід був родом, до Криштопівки, Нехайок, Фарбованого та Нечипорівки. Десь тут і ховається початок знайденої мною "іншої дороги", бо Нечипорівка — це поряд з Яготином, хоч у тому році мій батько ще не зустрівся з моєю матір'ю й не знав, що колись житиме в цих місцях і ми з ним одної осені поїдемо в Яготин, де в нього народиться онука. Весь сюжет доповнюється ще ось чим.

Ота комісія відбирала найкращих коней для РСЧА — три відсотки усієї кількості. Отже, наш дід набрав не менше ескадрона. Він про це ніколи не розказував, але моя дочка (що не дано мені) звідкись уміє любити й розуміти коней, а вони розуміють її.

×