Початок снігопаду

Випав сніг — перший з дня мого приїзду в цю малолюдну місцевість. Сніг був несильний і гарний — як початок любові, або просто флірт, коли ще не знаєш, що з того вийде.

Перед тим, звечора, вітер зовсім улігся, так, що не хитались і найдрібніші гілки на деревах. Зранку так само стояла тиша. А тоді з неба посипалися сніжинки — нізвідки, так, наче ото іній спадає в саду, повільно і прямовисно. Згодом сніг погустішав, одначе, пропадав без сліду в чорній воді Хоролу, ховався в рудій траві на лузі. Тільки аж у середині дня побіліли стежки й рілля на городах.

Дерева так само не ворушилися, хоч і стало видно вітер, бо сніжинки почали падати трохи навскоси.

У дворі ні душі — ані курей, ані хоча б горобців. Одна з принад такої погоди в тому, щоб знайти когось із тих, хто схований од снігопаду й розділити з ними цю радість. Несу козам сіно, прихопивши з собою бананову шкірку. Вони це ­люблять. Бананова лушпайка поволі зникає у кози в роті — як банкнота в купюроприймачі. Кози дивляться запитально. Розказую їм, що після зимових свят у Миргороді геть пропали банани. Зостались тільки в таких віддалених місцях, як оце, де ми живемо. І де в магазині баби іноді ще пояснюють, для чого прийшли. Мовляв, а дайте мені оцього на борщ, а для мого діда отих мняких пряників півкіла.

Кози уважно слухають.

Причиняю їм двері.

Вечоріє тут рано. Снігопад зникає в темряві, з якої іноді виринає одна сніжинка, та і то її видно тільки тоді, якщо вона велика й пролітає близько перед очима.

×