Сон про ожину

Приснилося, що збираю ожину недалеко од свого двору, на сусідовій ділянці.

Ту ділянку торік восени розчистили й розрівняли. Бо на весну хазяїн, молодий хлопець, планував поставити там хату — вікнами на захід, щоб видно було, як сідає сонце. А воно тут сідає справді дивовижно — якось так, наче день передумав переходити в ніч, і зараз буде не вечір, а Бог його знає що, чого ще ніколи не було. Через те багато хто ставить тут хати лицем до заходу.

От і той хлопець так хотів. Одначе, почалася війна, й з тих пір я його тут не бачив. А ділянка, розчищена од чагарників, густо заросла ожиною.

І от сниться, що я ту ожину збираю. Сині великі ягоди, їх у мене вже цілий картуз, ущерть повний, і вони не розсипаються. І так якось мені тепло, тихо, гарно, і комарів нема. Тільки одна невелика незручність — я босий, а стебла ожини плутаються в ногах. Ті стебла не жорсткі, якими насправді бувають оце тепер, наприкінці літа — а молоді, м'які по-весняному. Отож, не так колються, як лоскочуться. Я піднімаю то одну, то другу ногу високо, як гайстер, що йде по мілкій воді, а це не помагає, ожина все одно лоскочеться.

Прокинувся — і побачив, що воно таке насправді. Маленьке кошеня спіймало мене за ноги, кусає й дряпає усіма чотирма лапами. От і лоскочеться, бо воно ще в тому віці, коли кігті у кошенят не тверді, а такі, як ото молода трава.

Те кошеня в нас недавно. Хтось його викинув у придорожніх бур'янах і воно там тихо плакало, доки ми не почули й не забрали. Тепер хоробро нападає на все, що ворушиться, і на це можна дивитися безкінечно. Коли виросте — таким вже не буде.

А сон таки був щасливий. А головне — щасливим було й пробудження, бо й те, що снилось, і те, що виявилось насправді, було однаково гарним, а таке зі снами трапляється зовсім нечасто, якщо взагалі трапляється.

×