Стежка на город — одне з найелементарніших чудес, які тільки є на світі. Сама по собі та стежка — ніщо. Ти її протоптуєш по ріллі весною, більш-менш посередині своєї землі, коли сієш і садиш усяку городину. І вся структура городу прив'язується до цієї стежки. Тільки сюдою у тебе є вихід до кожної грядки.
У кожного ця стежка з року в рік приблизно на одному й тому самому місці. Вона пряма, хоч інколи робить маленьку звивину, наприклад, коли на ній ненароком посіється й проросте дебелий соняшник. Або гарбуз вилізе з грядки й ляже тобі на дорозі.
Чудо цієї стежки в тому, що вона дозволяє тобі проникнути в тимчасово недоступний простір, яким є твій город з весни до кінця літа. В цей період город нагадує хату, в якій спить мале дитя. І навідуватись до нього можна не всім, а тільки бабі, матері чи сестрі. Вони вміють тихо увійти й покласти на місце маленьку сонну руку, що звисає з постелі — так, щоб дитина не прокинулась.
Отак і город — все, що на ньому є, росте уві сні, і те чи друге стебельце може ненароком опинитися за краєм своєї колиски.
Ця стежка — щасливий сон утомленого солдата про домівку.
Стежку описати легше, ніж сам город, бо город — це кожного літа нова живописно-музична імпровізація. Єдине, що тут незмінне — у фіналі настане осінь, і ходити по городу можна буде не тільки стежкою, а кудою захочеш.
1 
1
Комментарии