Загадки

В старих загадках є свій особливий секрет: будучи давно розгаданими, вони зостаються з тобою мов пісня, що її хочеться знов заспівати, як уперше. Вони, кожна по-своєму, надійно опредмечені. Наприклад, проста загадка "Без вікон, без дверей — повна хата людей". Розгадка — огірок або ще хтось із родичів гарбузових. І тільки я точно знаю, який саме то був огірок — бурий, великий, як диня. І я знаю, де він лежав на городі — лівіше од тополі, коло стежки.

Або оця загадка: "Одне каже: "Світай, Боже!", друге каже: "Не дай, Боже!", третє каже: "А мені однаково, що вдень, що вночі — лежу на печі!" Тут ціла історія живої хати. Ця бесіда відбувається перед світанком, й "Світай, Боже!" каже вікно, якому хочеться сонця, а "Не дай, Боже!" — кажуть двері, бо їм не буде спокою, коли настане день. А третій тут — сволок, на якому держиться стеля. Він у нас дубовий, пофарбований у синє, усі вони троє й досі там вдосвіта перемовляються, як і колись.

І ще одна загадка, яку ­люблю: "Лежить Гася, простяглася, як устане — до неба достане!" Це — дорога. І не якась абстрактна, а та, що йде повз наш двір у поле й далі на Бурти. Того хутора вже нема, а вона й досі там є, ця польова дорога, пружна, утрамбована колесами машин. Було в ній для мене щось явно еротичне: і в тому, що її звуть Гася, і в тому, що вона — лежить. А коли їдеш по ній велосипедом у темряві — її тіло тихо світиться. У неї чудесна плавність ліній, і є таке місце, де у неї починалася долина — як вигнута спина, а під самими Буртами ти опинявся немов поміж її лопаток, і звідси треба було повертатися додому.

Для чого вони згадуються, ці загадки? Може, це тільки спосіб опинитися в місцях, які ти покинув, і вони багато років існують без тебе, а ти — без них.

×