пʼятниця, 31 січня 2014 12:45

Тектонічно-філософічне

Зрозуміло, що зсуви відбуваються якісь тектонічні. Щоб коментувати й тим паче прогнозувати щось, треба бути або неадекватом, або політтехнологом. Останні в мене викликають щире замилування. Це як вулканолог, який вірив би у те, що він керує Везувієм. Тут ось колонку за тиждень до того, як вона вийде друком, написати треба – і вже буксуєш. Із натугою згадуєш, що було в Києві лише тиждень тому, і вже – наче в минулому житті. Тому вибачайте – пишу про щось філософічне.

Знаю одне: я пишатимусь українцями незалежно від того, чим закінчиться протистояння. Таких взірців самоорганізації, небайдужості, бадьорості, відваги та самопожертви ще пошукати в світі. Пишатимуся навіть, якщо все завершиться іноземним втручанням.

В училищі мені довелося проходити практику на Балтиці. Я добре пам'ятаю це відчуття зневаги, особливо від старших людей, коли в черзі у магазині виявлялося, що ми не знаємо латиської, тобто ми – окупанти. Бо мова – найкраща символіка. Її не начепиш поспіхом поверх піджачка, коли прийдуть наші. Це ж тоді 40 років минули з моменту радянської окупації, більшість жителів того вже не пам'ятали, а відчуття власної переваги над окупантом передалося від покоління до покоління. Бо вони знали, як можна жити інакше, не по-совковому.

І що? Уся Прибалтика, як один, скористалася з першої ж нагоди і вискочила за периметр із колючого дроту по кордонах, варто було імперії трохи розслабитися. Тому що навіть на першому всесоюзному з'їзді справді обраних народом депутатів серед них не було жодних розбіжностей. Вони вимагали оприлюднити Пакт Молотова – Ріббентропа всіма трьома республіканськими делегаціями. І це якщо не рахувати того, що вони і в СРСР примудрялися жити майже як за кордоном, із поправкою на радянський товарний дефіцит, але не на звичаї. Там не крали асфальт, коли прокладали шосейні дороги навіть до віддалених хуторів. Недарма весь "прогнилий Захід" навіть кіношники з Узбекфільму приїздили знімати до Вільнюса й Таллінна. І професор Плейшнер споглядав на вазони на підвіконні в Ризі, а не в Берні.

Я пишатимуся українцями незалежно від того, чим закінчиться протистояння

І залишиться це відчуття вищості й інакшості над бездарною владою (а російські комуністи теж були нездари, які за 70 років не змогли вирішити продовольчої проблеми, хоча на тлі сучасників можуть виглядати навіть крепкими хазяями), отже, все було не марно, отже, "не здря". А для цього треба насправді не так багато, і від влади те не залежить. Залежить лише, як ми самі одне до одного ставитимемося.

Але зміни таки тектонічні. Із суспільством щось відбувається. Платив кілька днів тому за комунальні послуги в Ощадбанку, все в тому ж відділенні, куди ходжу десятки років. Там традиційні черги, але цього разу зовсім не нервові, ніхто не хоче пролізти поперед батька в пекло, ніхто не нарікає на якогось громадянина, що неправильно заповнив квитанцію, і касирка тепер йому зайвих 5 хвилин пояснює, що ж неправильно, а він ще й недочуває і недобачає, хоча молодий. (Подумки: а може, втратив хлопець слух і зір під світло-шумову гранату на Грушевського, а комуналку все одно платити треба). Я світу трохи бачив і колись заздрив англійському підходу з цього приводу: якщо людина чесно вистояла чергу, її проблема має бути вирішена, без жодних "хто там наступний". І ніхто не обурюється, бо з ними буде так само, вони мають право на кілька хвилин цілковитої уваги клерка. Апофеозом став бородань, який повернувся з вулиці, бо касирка дала йому зайві 50 гривень решти.

І наостанок: більше половини людей у черзі підкреслено спілкувалися українською, менше половини – російською, без жодної напруги. Навіть яскраво виражені носії кавказького акценту якось підлаштовувалися. Що це значило б? Оте саме, мова – найкраща символіка?

Для контрасту пригадав день видачі пенсії на пошті, куди здуру заскочив отримати переказ того дня, і всі роки за СРСР у цій-таки ощадкасі. Якось несподівано вона стала геть європейська. Нічого не розумію.

Жоден уряд, жоден гауляйтер не зможе заборонити нам жити, як європейці, а не совки, і відповідно одне до одного ставитися. У прибалтів не змогли цього здолати за два покоління людей, які навіть і не знали, як воно було в Європах. Ми – вже знаємо.

Як казав мій бердянський друг своїм квартирантам-курортникам із Росії:

– Вам цього не зрозуміти. Ви ж і життя нормального не бачили. А ми за Ющенка жили

Зараз ви читаєте новину «Тектонічно-філософічне». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути