Ще взимку, коли не було жодної ясності, скільки ще має стояти Майдан, і чи взагалі варто йому далі стояти, всенародний улюбленець козак Гаврилюк видав якомусь кореспонденту просто-таки буддійську в своєму спокої фразу:
Ну, озимі я ще восени посіяв і до квітня абсолютно вільний.
Впоралися швидше, хоча досі, дякувати заздрісним сусідам, так і не зрозуміло, чим це все закінчиться. Але тисячолітні аграрні ритми українців беруть своє. Люди кажуть, пора саджати картоплю. І нехай весь світ зачекає.
Князь Ігор Святославич потрапив до Іпатського літопису не тому, що був якимось видатним полководцем, чи його набіг на Дике Поле був чимось, як на його часи, неймовірним, а тому, що пішов у похід навесні й не дав своїм сіверським новгородцям з ополчення посадити картоплю (спеціально для знавців – це була метафора). Культурні народи так не воюють.
Шкода тільки, що на культурних завойовників Україні за весь час її існування якось не щастило. Дуже вже ласий шматок ця країна на окрайці Великого Степу, що починається аж від Монголії. Країна, на теренах якої якимсь дивом закріпилися не кочівники, а гречкосії. Повне небезпек прикордоння, зона зіткнення цивілізацій. І так було завжди. Але ж яка земля! Так, у погоні за родючими ґрунтами інші вперті люди століттями селилися біля вулканів, відганяючи думки про те, що рано чи пізно вогняна гора вивергнеться. А тут і думки відганяти
не треба. Рідко яка війна не прокотилася через Україну. Тож ця земля передбачає не тільки календарний цикл аграрних робіт, а й інші знання.
Я не уявляю, яким чином це знання передалося сучасникам, це якась містика, а не генетика, але від цієї зими знаю, що стародавніх киян закликали на стіни гаслом "Київ, вставай!". А тривожні дзвони Михайлівського Золотоверхого і кровопролитний захист Лядських воріт на Козиному болоті, що пізніше перейменували на майдан Незалежності, – це вже більше, ніж збіг. Це кармічні речі. Через ці ворота колись у місто вдерлася орда Батия. Цього разу орду Хама відбили.
За Речі Посполитої – яка на Майдані, здається, відродилася принаймні ментально: так щиро, всім чим могли, підтримували нас і Литва, і Польща – на Україну, в так звані "слободи" – території, вільні від кріпацтва на 20 років – переселялися люди певного ґатунку. Такий собі природний добір. Українці – це нащадки тих, кому воля важила більше, ніж безпека. Готові боронити свої землі без жодних сподівань на круля, коронного гетьмана й НАТО. Французький інженер Гійом Боплан колись писав про козацьку країну, що в нас орють у полі з мушкетом за плечима. Ці мушкетери з плугом, мабуть, вражали шляхетного французького гастарбайтера: ніяких тобі балів, підвісок і дуелей із гвардійцями кардинала. Поорав, посіяв, поволочив – тепер можна і походом на Крим сходити. Як все, одначе, повторюється. Тепер ми знову можемо ходити походами на Крим. Тільки ось татари несподівано з нападників перетворилися на найвірніших союзників, що потребують нашої допомоги.
Козацькі повстання почалися якраз тоді, коли в прикордонної слободи вийшов термін споживання, і виявилося, що людей, які хоча б 20 років прожили вільними, вже неможливо загнати назад у кріпаки. Одразу дістають з-поза спини отого мушкета чи відкопують прихованого дідом на городі машинґвера. Їх було до біса, тих невдалих козацьких повстань до Богдана – Наливайка, Лободи тощо. Як наших підприємницьких та мовних майданів.
Але ще більше вражає, як нещодавні українські реалії відтворюють часи до Хмельниччини, варто слово "магнат" замінити на "олігарх". Слово "наїзд" теж походить ще з тих часів. Тільки тоді це значило не маски-шоу з конфіскацією серверів, а кінні набіги козачків якогось магната на поля, млини та комори дрібнішого господаря. Богдан Хмельницький був уже літньою людиною й сидів би собі на своєму хуторі Суботові й вирощував огірочки, аби той хутір не спалив чигиринський олігарх Чаплинський, а попередник судді Киреєва не відмовився брати справу в суд. Вийшло собі дорожче. Втім, як і зараз.
Цього разу Січ сама прийшла до Києва зі своїми засіками, куренями, сотнями, казанами кулешу й навіть тулумбасами. Ну ось звідки в нас залишилася ця пам'ять, що на порядній Січі, окрім власне оборонних споруд, першим ділом треба заводити кухню, шпиталь, храм Божий та бібліотеку?
Як би там не було, своїх 22 роки волі ми вже прожили. Назад в руськомирське стійло вже не заженеш. Тільки б ось дали спокійно посадити картоплю
1 
1
Коментарі
2