Собаки — дуже консервативні істоти. Вони не розуміють, коли ти поводишся, на їхню думку, нераціонально: співаєш або махаєш руками, або танцюєш. Це для них зайві та безглузді рухи, що не призводять до насичення, випорожнення або продовження роду. Їм не поясниш: "Слухайте, дорогенькі, був собі примат, ваш родич, який за тисячоліття виробив цілий шар культури, де так заведено. Ми любимо іноді видавати дивні звуки або робити недоладні рухи. Просто для задоволення". Вони подивляться і скажуть у відповідь щось таке: "Говори, говори...", а про себе подумають: "Ну, яке ще задоволення? Це ж натуральний дурдом!". Тобто для них нормально, коли ти з ними розмовляєш. Для них твої слова — напівпорожній звук. Вони вивчили кілька слів і незле орієнтуються у твоїх емоціях. Їм вистачає. А от те, що ти робиш несподівано звуками або тілом, викликає ступор.
Вони іноді виють
Таке ж нерозуміння викликає їхня, на мою думку, нераціональна поведінка. От вони іноді виють. Ситі, після прогулянки. Навколо жодного видимого подразника, крім цвіркунів і далекого гуркоту нічних товарняків. Щось усередині їхніх присмеркових душ проситься назовні. Якась нутряна собача лірика. І в цьому є щось духовне. Воно відверто дратує, як погана пісня. Це теж вияв якоїсь собачої культури. Але я безсилий — примат із культурним багажем перед культурним багажем сімейства собачих. Усе тримається на якомусь багатотисячолітньому компромісі, що дозволяє нам поважати одне одного без розуміння глибин і поверхонь.
Собакам сняться сни. Цікаво, в них усе гарне, як у чорно-білому кіно, все банальне і кольорове, як у житті? Зрозуміло, що вони не розрізняють кольорів і все в них до болю чорно-біле. Але сни... Які в них сни? Чи їм сняться запахи — те найкраще і найтонше, що їм дарувала природа? А може, їм сняться твої пісні або танці, і тому вони здригаються і скавулять у темних глибинах своїх снів: "Припини, нарешті, припини...".
1 
1
Коментарі
8