Шоколадка

Німецький письменник Ернст Юнґер через кілька тижнів після закінчення Другої світової висловив здивування, якою звичайною є зовнішність Генріха Гіммлера. На його думку, образ людини, яка послала на смерть тисячі людей, мав неодмінно бути диявольський. Насправді ж людська подобизна ката ніяк не відрізняється від образу "завчасу звільненого на пенсію колишнього інспектора".

Суть цього спостереження в тому, що тоталітаризм — виплід сірої буденності, світу службовців, клерків, конторських "щурів". Людей звичайних, які здебільшого виконують роль маленької ланки у вертикальній системі наказів. Якщо міряти сучасними категоріями, то в нашій ситуації саме клас "бюджетників" здатен породити щось насправді зловісне.

"Бюджетник" — істота, принципово необхідна в будь-якій державі для підтримання її життєздатності. Та для перетворення на "гіммлера" їй потрібно небагато. Це добре видно, коли йдеш здавати звіти, подавати декларації або влаштовувати дітей до школи.

Я — не паперова фабрика, і нічого не мушу вам давати

У повітрі кабінету завжди висить напруга, що перетворює звичайний паспортний стіл на камеру допиту.

— Мені треба виписатися, — кажу.

— Ви мусите привести нового власника.

Ви приводите нового власника, а вона просить показати квитанції за позаторішню сплату комуналки.

— Але ж у вас усе має бути в базі!

Вона довго змірює тебе поглядом як небажаного гостя, що прийшов до неї додому, і каже:

— Добре, пишіть заяву.

Ти просиш аркуш паперу А4, а вона:

— Я — не паперова фабрика, і нічого не мушу вам давати.

Ти виходиш на вулицю, де біліє сніг. У радіусі кількох кілометрів — жодного чистого шматка паперу. В кишені сорочки — від поту розтоплена диявольська шоколадка. Вона урятувала би світ від "гіммлера", але тепер уже зовсім нікому не потрібна.

×