Завідувач відділу Інституту історії Національної академії наук Станіслав Кульчицький, 71 рік, вважає, що для українців найважливіше відчути себе об"єднаними.
Чи належно були відзначені ювілеї Полтавської і Конотопської битв?
— Обидва заходи організовувалися за суто політичними, а не просвітницькими сценаріями. Хоча слід віддати належне полтавцям, які горою стояли за відзначення 300-річчя. Вони зняли цю заполітизованість й наповнили свято повсякденністю, зробили його розважальним заходом. Не загострювали увагу на ідеології: мовляв, Мазепа — зрадник, імперія перемогла.
А Конотопську битву використали як противагу, привід похвалитися — що от ми, українці, перемогли клятих росіян. По-перше, тоді основну справу зробило кримсько-татарське військо. По-друге, ця перемога нічого не змінила. Руїна як була в Україні, так і залишилася. На відміну від Полтави, яка зробила Швецію зовсім іншою країною. Просто так пишатися перемогами не варто. Їх, як і поразки, слід осмислювати у певному історичному контексті.
Чому в Україні неоднозначне трактування Полтавської битви і постаті Мазепи?
— Наше суспільство все ще в перехідному періоді. В економіці ми давно позбулися радянських реалій, але у свідомості людей усе ще залишається старе. Більшість громадян закінчували радянську школу, вивчали історію СРСР. А та однозначно трактувала історичні події та погляд на діячів — чи то на гетьмана Мазепу, чи на маршала Жукова.
Портрет Мазепи у нас і на грошах є, але люди старшого покоління досі на гривню кажуть "рубль". Молодь, яка навчається у національній школі після 1991 року за новими підручниками, вже інакше дивиться на всі постаті історії, зокрема й на Мазепу.
Мають співіснувати різні точки зору на будь-кого. А із сукупності оцінок і складатиметься загальна думка. Не можна тільки білим або чорним малювати героїв історії.
Той же Мазепа 20 років служив Петрові вірою і правдою, був у числі перших нагороджений орденом Андрія Первозваного. Тому цар із великим подивом дізнався про його зраду. Це справді з боку Мазепи як васала було таким. Але за спиною гетьмана була Україна, яку Петро хотів злити з іншими територіями імперії.
У кожного з них своя історична правота. Але у Петра вона — не на віки. Бо імперії рано чи пізно гинуть. Так сталося і з російською. А Україна є і буде завжди.
Як слід ставитися до суперечливих історичних моментів з сусідами? У нас вони є і з Росією, і з Польщею.
— Ті самі події не можна однаково трактувати з Москви чи Варшави і з Києва. Усе залежить від точки зору, яка визначається національними інтересами. От був ювілей утворення Речі Посполитої — всі тодішні українські землі возз"єдналися. Але чи треба нам із цього радіти? Адже Україна опинилася в державі, чиї національні інтереси були протилежними інтересам українців, яких почали закріпачувати. З 1569 по 1648 рік визріла Хмельниччина — повстання, яке сильно струсонуло Річ Посполиту. Отож зрозуміло, що Люблінська унія, з якої Річ Посполита була утворена, для нас неоднозначна. Хоча перехід українських земель від Литви до Польщі був прогресивним в іншому вимірі — ми долучилися до європейськості. Литва була ще напівдика, не мала своєї писемної мови — там використовували староруську.
Чи варто політикам займатися історією?
— Звісно, краще б вони займалися сучасністю. Але історія — не така наука, як фізика, математика чи біологія. Це — частина нашого "я", нашої самосвідомості, відчуття себе окремим народом.
Що потрібно для самоідентифікації українців?
— Насамперед ми повинні відчути себе об"єднаними, з єдиними цінностями і традиціями. Хоча останні у Східній і Західній Україні різні. Але треба проявляти повагу до них. Різноманітність має згуртовувати, а не розщеплювати націю. А наші політики під час президентських виборів 2004 року примудрилися поділити країну на три сорти — як тушу м"яса. Це колосальний цинізм, який не припинився й досі. Дуже небезпечно для держави й народу.
Чому наша сусідка Польща значно швидше пішла у розвитку?
— У нас спільне минуле не тільки з Польщею, а й з Росією. У пострадянському просторі зміни відбуваються по-різному. Там, де радянська влада не проникла до самого фундаменту — у Балтії чи Середній Азії — відродилися традиційні форми державності й звичаїв. А в Росії, Україні й Білорусі радянська влада пропалила суспільство наскрізь. Тепер виходимо з цього становища надто повільно. Росія швидше виходить економічно, бо в неї великі ресурси. А в ідеології та політичному устрої там мало що змінилося. В Україні набагато краще йдуть процеси демократизації.
Із самого початку Юхновський, Лук"яненко і Чорновіл змагалися, хто з них найголовніший
У Польщі ж комунізм ніколи не закорінювався так, як у нас. Там колосальний вплив на людей мала католицька церква. Костели стали зв"язком із західним культурним середовищем, із Римом. До того ж польська нація виникла давно — а українська досі недоформована.
В Україні була велика перерва у державності, пов"язана з перетравлюванням її Росією. Цей процес зайшов надто далеко. Ми будемо з нього виходити довго й поступово. Швидко не вийде.
У Польщі була "Солідарність", із лав якої вийшов перший пострадянський президент Лех Валенса. Чому українці весь час обирають тих, кого їм підсовують олігархи?
— У нас був Народний рух, але він не зміг відіграти таку історичну роль, як "Солідарність". Бо із самого початку Юхновський, Лук"яненко і Чорновіл змагалися, хто з них найголовніший. Не могли вияснити, хто буде кандидатом у президенти. Пішли на вибори всі троє. У результаті розпорошили сили і дали комуністам зберегти владу. А нині Руху практично нема. Є партії, утворені олігархами, і рештки КПРС.
У нас ще немає й громадянського суспільства. Це має бути конгломерат різноманітних організацій, що економічно не залежать від держави. Середнього класу немає, і він ніяк не утворюється. То хто ж контролюватиме державу і пропонуватиме президента і народних депутатів?
Лужков написав примітивні вірші про Мазепу
Мер Москви Юрій Лужков написав поему "Баллада о Мазепе", присвячену 300-річчю Полтавської битви. На театралізованій реконструкції баталії в міському Коломенському парку він зачитав її уривок.
Вірші відверто примітивні.
— Лужков стає в ряд таких "великих" поетів, як Йосип Сталін чи Леонід Брежнєв, які писали вірші в юності, — каже лауреат Шевченківської премії Тарас Федюк, 55 років. — Він у віршованій формі висловив свої політичні погляди. Але з точки зору поетики це безглуздя.
У сучасній українській політиці відомий своїми віршами лідер Соцпартії Олександр Мороз. Їхня якість так само сумнівна.
Мазепі присвячено приблизно 20 літературних творів німецьких, чеських, українських, польських і шведських авторів, а також музичні твори Петра Чайковського, Ференца Аркуша, Сергія Рахманінова. Про нього знято кілька художніх фільмів, зокрема українця Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу".
Олександр ГУНЬКО
Баллада о Мазепе (автор - Ю.Лужков)
Сегодня новые мазепы
Стремятся правду исказить,
Меж Украиной и Россией
Вражду разжечь и распалить,
Предателя назвать героем,
Историю переписать.
Тот, кто Мазепу ныне славит,
Рискует лишь позор стяжать!
Одумайся, Мазепа новый!
Перекрестись на купола!
Не начинай творить без слова
Былые черные дела.
Не сделать два народа братских
Врагами, нет и никогда.
Не быть тому в семье славянской –
Так сгинь злодейская мечта!
2 
1
Коментарі
1