"Американці вибачаються за Трампа" - письменниця Євгенія Кононенко про життя в США і переселенців з України

Схоже, що ні, але тривожність з'явилася. Виплату трохи затримали. Отримую листи, що мій статус відвідувачки-дослідниці діє. Але чула інформацію, що якимось науковцям зупинили виплати і таки скасували візи. Щоправда, в тому репортажі імен не називали. Як і країн, з яких ці дослідники приїхали.

 

Тих, хто прибув до США з Європи із таборів для переміщених осіб після Другої світової, якщо вони ще живі, а також їхніх дітей і онуків - зміни законів щодо мігрантів не стосуються. Бо вони вже не мігранти, а громадяни США.

Ті ж, хто в'їхав до США нещодавно, тікаючи від війни в рамках програми U4U – Uniting for Ukraine – перебувають під загрозою анулювання їх статусу. Хоча я ще не чула, щоб когось реально вислали з країни. Наразі погрози поки що так і залишилися погрозами. До того ж, в Америці не бракує міграційних адвокатів, які завжди запропонують перевести користувачів цієї програми в інший статус.

Кого реально висилають з із США, так це нелегалів із Латинської Америки, про що було багато репортажів по телебаченню.

У Нью-Йорку. Найняла собі тимчасове житло у Брукліні - величезній частині Нью-Йорк-сіті. Вона так, як Київ і за площею, і за кількістю населення. Там є дуже дорогі райони з розкішними таунхаузами, які коштують мільйони доларів. А є такі, де таунхаузи значно менші, але також не дешеві. Я живу саме в такому, де власниками житла є англомовні афроамериканці. Але до мене, як до білої, звертаються іспанською.

Вони також вже давно не мігранти, а громадяни США. Але в силу багатьох причин так і лишилися іспаномовними. Англійську знають ледь-ледь або не знають взагалі. До речі, нащадки українських іммігрантів другої хвилі українською говорять, але їхня рідка мова - англійська.

Іммігранти другої хвилі селилися в Ukrainian Village або, як що кажуть, в Little Ukraine на Манхеттені. Вони підселялися до українських громад, створених українськими трудовими мігрантами з Галичини.

Хоча українські прапори я бачила і українську мову чула також й на Брайтон Біч. А цей район заселений вихідцями з СРСР, переважно – російськомовними євреями. Але українські прапори зараз висять на їхніх будинках у великій кількості.

Українські мігранти останньої хвилі, тобто ті, хто приїхав у США в зв'язку з війною - не мають місць компактного проживання. "Маленька Україна" на Манхеттені зараз є престижним місцем, але коли там селилися українці в 1950-ті роки минулого сторіччя, то було зовсім не так. Як мені пояснювали мої друзі, які виїхали до США ще за СРСР і оселилися в Нью-Йорку — у 1990-ті то був ще доволі "зачуханий" район.

Вони не ідентифікують ніяких мов, окрім англійської та іспанської. В Нью-Йорку величезна кількість рас, представники яких іноді підкреслюють свою приналежність до свого народу національним одягом, дуже химерними зачісками, неординарною поведінкою. Нерідко можна побачити африканців, які танцюють на вулиці – то їхній стиль рухатися. До речі, представники корінних народів Америки частіше розмовляють іспанською, а не англійською.

На відміну від Франції, в Америці почувши англійську з акцентом, ніхто не запитує: "А звідки ви?". Американці заохочують приїжджих говорити так, як в них виходить: "Ми всі говоримо з іноземними акцентами".

Я не володію статистикою і можу говорити, спираючись лише на те, що бачу і чую. Щодо вуличних процесів, то я неодноразово бачила мітинги палестинців проти політики нинішнього президента.

Всі мої знайомі й давні друзі, з якими я спілкуюся тут – нью-йорківці зі стажем. Вони фіксують зростання як податків, так і цін в магазинах. Останнє я також можу засвідчити. За той короткий час, що я тут перебуваю – а я приїхала у США в грудні – вартість продуктів й справді зросла.

Саме це, а не зовнішня політика Трампа, в першу чергу викликає роздратування будь-якого пересічного американця. Пам'ятаю, ще 20 років тому, коли я вперше побувала в США, мені казали: "Це для вас Клінтон асоціюється з Монікою Левінскі та бомбардуванням Косова. А для нас Клінтон – це дитячі садки, які він відрив. Та фінансування університетів, яке він збільшив". Зсередини все виглядає трохи інакше, а події ззовні країни звичайних американців як не цікавили, так і не цікавлять.

Не знаю, як щодо освіти, але я бачу, що навіть по-моєму не дуже заможному району - дітей по школах шкільні автобуси розвозять. Тобто, пішки учні не ходять. Але іноземні програми підтримки американської культури справді скорочують.

Але це стосується нас, а не резидентів США. Їх цікавить інше. І саме їм прагне догодити нова влада. Трамп поспішає зробити те, що йому згодом може завадити робити Сенат, куди у 2026-му будуть обрані, ймовірно, демократи. А щодо зростання цін та податків, то це зараз подають як наслідки правління Байдена.

Звичайно, є. В Америці встановити справжню диктатуру сталінського типу все одно не вийде, бо забагато інституцій мають затвердити те, що пропонує президент. Якщо іноземні студенти і дослідники справді сидять тихо, бо їм пригрозили депортацією у випадку протестів, то американці не бояться погроз і протестують.

Відбувається багато пропалестинських протестів, багато несхвального ставлення до проізраїльської політики нинішнього президента. До речі, і у французькому Ліоні, де я жила тривалий час, також вулиці аж гули від пропалестинських мітингів. І мої знайомі французи, які підтримують Україну, схвально ставилися до Палестини.

 

Хоча на когось і справді подіяли навіювання про те, що в усьому винні демократи, які своїм господарюванням завдали шкоди економіці США. Демократи плюс емігранти, яких також "пригріла" команда Байдена. Але слід розуміти, що під емігрантами в даному контексті мають на увазі вихідців з Латинської Америки. Аж ніяк не українців.

Не беруся судити про те, чого чекають усі американці, чи навіть їх більшість. Але з того, що я читаю і чую по телебаченню, можу засвідчити: прихід демократів в Сенат прогнозується. І це станеться якраз тоді, коли буде очевидно: покращення життя за Трампа не відбулося. Відповідно, незадоволення ним посилиться.

Знову ж таки, кажу лише про те, що сама чула. Наприклад, працівники Інституту міжнародної освіти вибачалися переді мною за свою країну. Це освічені люди, серед яких ставлення до українців дуже доброзичливе.

Росіяни там почуваються подекуди дуже ніяково. Я нещодавно була на зібранні учасників міжнародних наукових обмінів. Серед присутніх на цьому прийнятті були й росіяни, яких моя поява явно збентежила… Тобто як відповісти на ваше питання? Росіяни там також задіяні – у гуманітарних програмах зокрема.

Але в українських емігрантських колах, де я в основному і перебуваю, всі, звісно ж, з великою симпатією ставляться до України і з великою антипатією до сучасної Росії. В цьому настрій одностайний. В чому розходяться думки, так це в оцінці того, наскільки ефективним або ні був Байден в допомозі України. Дехто каже, причому слушно, що він робив недостатньо.

Певне розмаїття є й щодо сприйняття Трампа. Комусь імпонує те, що він налаштований на протистояння з Китаєм.

Китай дуже просунувся у світі в сфері технологій. Ця країна вже давно продукує не лише дешеві товари широкого вжитку, а й справді видатні інтелектуальні продукти. Мої давні друзі-математики свідчать, що на світових олімпіадах з цієї дисципліни перші місця посідають не розумні єврейські хлопчики, а китайські. Американська влада виступає не за те, щоб самим "підтягуватися" до рівня Китаю, а за те, щоб його ослабити.

Так було завжди. В міжвоєнний період Америка підтримувала СРСР, щоб ослабити Європу, і це вийшло. Після Другої світової США стали наддержавою, куди всі прагнули емігрувати. Ще раніше Британія, яка не брала активну участь у наполеонівських війнах, виграла економічно після їхнього завершення. В Африці весь час відбуваються конфлікти нібито місцевих кланів, а насправді це конфлікти великих гравців довкола того, кому Африку грабувати.

Зіштовхнути своїх конкурентів, а самому воювати поменше – це найвище мистецтво ведення війни, сформульоване китайським стратегом Сунь-Цзи ще у ІV сторіччі до нашої ери. Тобто, США грає з Китаєм китайськими картами.