Три нагороди Каннського кінофестивалю здобув фільм "Плем'я" Мирослава Слабошпицького. Стрічка про кримінальну організацію в інтернаті для глухих змагалася в конкурсі "Тиждень критики". У номінацію картину відібрали з близько 1200 претендентів. Серед нагород – грант 20 тисяч євро на підтримку прокату. Усі ролі зіграли глухонімі непрофесійні актори. У фільмі немає ні слів, ні субтитрів. Про роботу над картиною розповідає режисер 39-річний Мирослав Слабошпицький
– Складно зробити в кіно щось нове. Нікого нічим уже здивувати неможливо. "Плем'я" – абсолютно вільна картина, мова жестів виглядає дуже красиво і пластично.
Вже мав досвід роботи з глухими. Під час зйомок фільму "Глухота" роззнайомився з Українським товариством глухих, відповідними школами-інтернатами. Та стрічка потрапила в конкурс Берлінського кінофестивалю і була єдиним українським фільмом, що показали в Антарктиді. На фінській і норвезькій станції організовують кумедний фестивальчик короткометражок. Згодом я отримав грант від Фонду Г'юберта Балса, тому міг майже рік писати сценарій до "Племені", вибирати місця зйомок, зустрічатися з консультантами щодо роботи з глухими.
Кастинг пройшли близько 300 осіб, взяли 10. Шукали глухих через соцмережі, спеціальні сайти, школи. Виконавиця головної ролі Яна Новікова зачарувала ще на кастингу. Просили зіграти сцену розставання з хлопцем. Це було дуже експресивно. У неї на руках наче екзема з'явилась, а потім вмить зійшла. Спитав, чи можеш заплакати – заплакала. Надзвичайно чуттєва істота, з неї енергія пре.
Перші три місяці в акторів була ейфорія, а потім стомилися. Якось виконавець головної ролі Григорій Фесенко отримав 90 ляпасів. Знімали дуже складний план, що починається з того, як героя кілька разів б'ють по обличчю, а потім він довго-довго ходить по кімнатах. Б'ють його прекрасно, а коли він доходить до останньої кімнати, у сцені відбувається збій. Після 80-го удару трохи поплакав, умився й пішов далі отримувати по морді. А він – вуличний пацан, паркурист, катається між вагонами метро, бігав потайки на Майдан. Били по-справжньому – теж здоровий пацан, який був хуліганом у школі. Після зйомок хлопці трохи ометросексуалились, бо вирішили, шо звьозди. А до того були "брутальними мачо".
У фільмі є еротичні сцени. Фесенко сказав: "Мне пофиг. Как Яна". А дівчині 20 років, у неї є хлопець. На щастя, в український прокат вийшов фільм "Життя Адель", який торік здобув "Золоту пальмову гілку" в Каннах. Відправив на показ із субтитрами багатьох членів знімальної групи. Яна закохалась у фільм. Написала вдома помадою на дзеркалі: "Хочу веточку в Каннах". Сказав їй: "Если веточку, то надо без трусов". Так вона здалася. Спершу репетирували в одязі. Потім поступово його знімали.
Яна єдина вірила, що поїдемо в Канни. Там у неї брали автографи. Їй дав свою візитку голова "Тижня критики" Шарль Тессон. У мене нема його картки. Згодом полетить у Росію на фестиваль "Дзеркало", потім зобов'язана бути в Парижі на прем'єрі. Яна – з Гомеля, вчиться в технікумі, а мріє бути актрисою. Вона – вольова, реально убивалась на зйомках. Якби сказав: "Яна, розбийся об стінку", вона розбіглась би і вдарилась.
Сцена аборту триває 8 хвилин. Можна дискутувати, чи варто було показувати процес. Але з інженерної точки зору пишаюсь нею. Це був трюк рівня Девіда Копперфілда. Мали всілякі інструменти, дзеркальця, але в акторку нічого всередину не засовували. Нас консультувала кваліфікований гінеколог. Вона принесла тренажер тіла без ніг, без рук, лише піхва і матка. Якщо щось неправильно робиш, починає пищати. На ньому вчать студентів-медиків. Колись одна жіночка розповіла мені, як робила підпільний аборт. На цій історії базував нашу сцену. Акторка втомилась, була в незручній позі у ванні на решітці, у неї боліла спина, руки. Працювала на убой. Тому й ридала дуже природно.
У фільмі довгі плани, кадр фокусується на одній точці, наче глядач сидить у театральній залі. Здається, ходиш разом із героєм, спускаєшся згори, грабуєш, їдеш із ним у машині. Це глибше втягує в кіно. В міру розвитку сюжету, все більше наближаємось камерою до акторів. Оператором був Валентин Васянович. Не робили розкадровок, кожну сцену зняли на відео.
Режисер вправно жонглює потужною еротичною лінією
Що писали про "Плем'я" іноземні критики
"За всіма червоними килимами і рожевим вином, урочистими вечерями і фотосесіями, легко забути, чому ви приїхали в Канни. Такі фільми, як українська драма "Плем'я", існують, щоб повертати до справжньої суті фестивалю – відкривати й відзначати найзахопливіші стрічки з усього світу"
Венді АЙД, The Times
"Перед переглядом запитаєте себе, як зрозумієте фільм, не знаючи мови глухих? Вразило, як у ньому все стає зрозуміло через погляди, жести, атмосферу, емоції та гру акторів. Хоча люблю кіно з іронічними діалогами, ця стрічка стала для мене одкровенням. Була повністю захоплена подіями на екрані й насолоджувалась розшифровуванням стосунків між підлітками"
Кетрін БРЕЙ, film4.com
"Мова жестів, глухота й мовчання додають кілька п'янких інгредієнтів до основного матеріалу. Це витворює алхімію чогось багатого, дивного й дуже оригінального. Стрічка без субтитрів, що спочатку майже нервує. Але поступово, як і у найперших німих фільмах, мова жестів, міміки і навіть положення тіла стає читабельною. Ефект такий, наче дивишся балет, але з більшою кількістю сексу й насильства та дівчатами в розпусних шортах замість пачок"
Леслі ФЕЛПЕРІН, Hollywood Reporter
"Фільм без жодного слова – це наче повне переосмислення комунікації в кіно. Дебют Мирослава Слабошпицького має майстерні довгі плани і суміш масової хореографії. Режисер вправно жонглює грубим реалізмом, сухою комедією та потужною еротичною лінією. Я був у журі і для мене він став не лише основним у програмі "Тижня критики", а й великим відкриттям усього Каннського фестивалю цьогоріч"
Джонатан РОМНІ, The Guardian
1 
1
Коментарі