28 березня 1925 року народився оперний співак Дмитро Гнатюк, перший виконавець хітів 1960-х —"Два кольори" та "Мій Київ".
37 років він співав у столичній опері. Виступав як концертний виконавець, записав 21 платівку. У репертуарі мав понад 85 творів національної та світової класики.
На оперній сцені йому належать образи Остапа і Миколи з "Тараса Бульби" та "Наталки-Полтавки" Лисенка, Петруччіо ("Приборкування норовливої" Шебаліна), Мазепи й Онєгіна ("Мазепа", "Євгеній Онєгін" Чайковського), Демон у "Демоні" Рубінштейна", Фігаро з "Севільського цирульника" Россіні.
Гнатюк також обіймав посаду головного режисера і директора Національної опери. Має звання Героя України, обирався до Верховної Ради III скликання, де очолював комітет культури.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Коли заїхав у двір на "запорожці", всі ахнули" — Анатолій Паламаренко
Ми зібрали цікаві історії з його життя.
Кращого за Київ міста не зустрічав
"Директор танкового заводу, де я працював після війни, запропонував: "Дамо тобі направлення вчитися. Куди скажеш: у Москву, Ленінград". - "Ні, у Київ". Приїхав я до столиці нашої в куфайці, кирзових чоботях- згадував. - Направлення вирішив нікому не показувати - хотілося, щоб приймали, яким є. Іду, сам не знаю куди, ніби хтось за руку веде. Від вокзалу піднімаюся до Бессарабки. Тоді на Хрещатик, а він зруйнований. Доходжу до філармонії. Перетинаю вулицю - і на Володимирську гірку. А там альтаночка. Сів. Тут Володимир, тут Дніпро! Тут і буду ночувати. Доки здавав екзамени до консерваторії, чотири дні там жив, у тій альтаночці. І скільки мене в житті водило по світу, кращого за Київ міста не зустрічав".
Виступав у драних штанях
1948-го Григорій Верьовка запрошує виступати разом із хором студента консерваторії Дмитра Гнатюка. Той довго відмовляється — викладачі рекомендують талановитому хлопцеві сольну кар'єру.
"Куди мені на сцену? Штани такі обірвані, що латку ніде ставити. Стипендія нещасна — нових не куплю", — каже.
"Не переживай! — відказує Верьовка. — Ти, головне, коли виходиш, усміхайся. Проспіваєш — і задком-задком за лаштунки".
За кілька днів після концерту дає Гнатюку гроші на новий одяг. Вистачає на костюм, сорочку, краватку й туфлі з комісійного магазину.
Співав для Сталіна "Дивлюсь я на небо"
На концерт з нагоди 70-річчя Йосипа Сталіна його теж взяв Верьовка.
"У правій ложі сиділи Мао Цзедун і Сталін, — згадував Дмитро Михайлович. — Після концерту до Верьовки підійшов якийсь чиновник і спитав, хто може виконати для вождя кілька українських пісень. Григорій показав на мене. Вирішив заспівати "Дивлюсь я на небо". Мене привели в Кремль до Георгіївської зали і вчать: "П'ять кроків уперед, п'ять направо, там рояль, акомпаніатор — співайте". Я так дрейфив, що аж погано стало. Повна зала людей, світло вдарило в очі. І от заспівав. "Что еще споешь?" — спитав Сталін. Я видав: "Если на праздники с вами встречаются несколько старых друзей, припоминается все, что нам дорого. Песня звучит веселей. Тост наш за Родину, тост наш за Сталина, выпьем и снова нальем!". Уся зала підхопила. Сталін каже: "Садись, покушай". Я сідаю, дрижить рука, відкушую від крихітного пиріжечка, і мені застряє в горлі. До мене підійшли: "Если не хотите, можете идти". Дали дві сумки: одну — з випивкою, другу — із закускою. Там було й улюблене вино Сталіна — "Хванчкара". Ми з Верьовкою цілу ніч сиділи. Потім мені передали: якби не був студентом, отримав би звання народного".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Гнатюк замовив надгробок за вісім років до смерті
Дружина пережила на 52 дні
"У Києві я винаймав куточок в однієї жінки. Згодом переселився до гуртожитку, але до неї заходив у гості. Раз відчинила красуня-дівчина: "Хазяйки нема", і двері хлоп - перед самим носом зачинила. Що ж це, думаю, таке? Завжди подобаюся дівчатам, а тут? І покликав її на побачення. 66 років прожив з Галею моєю", - розказував.
Мовознавець Галина Макарівна пережила чоловіка на 52 дні.
Любили вожді
"Після пісні "Віє вітер, віє буйний" мене викликали в КДБ : "Ти, сукін син, про яку волю співаєш? Тобі совєтська держава дала можливість учитися, а ти про бандитів співаєш". Рильський і Паторжинський мене рятували: "Він же молодий, це ж історія наша", і мене простили. Стукачів було багато, але повезло, що мене любили вожді.
Часто це допомагало уникнути неприємностей. 1962 року в Канаді на гастролях мені пообіцяли безкоштовно зробити "голлівудську посмішку". Кажуть: "Затримайтеся на два тижні, щоб устигнути". Я - заяву послу. Але дозволу так і не отримав, бо його десь на місці не було. Вертаюся додому - викликають у райком партії: "Залишитися хотів? Батьківщину продати?" Ну, думаю, все. Але Микита Сергійович заступився. Дуже вже він любив пісню "Рідна мати моя". Я завжди співав для нього не менше трьох разів підряд. За Хрущова я отримав звання народного артиста. А зуби в мене так свої і лишилися".
Пити вчила Зикіна
"Ми з Людочкою познайомилися на партійних концертах у Москві ще за Микити Хрущова. По кілька разів на рік зустрічалися у Кремлівському палаці з"їздів, де співали у "солянках" для номенклатури. То були надзвичайно теплі побачення. Людочка — високоосвічена, ніколи не називала мене хохлом, а кликала Дімою. При поважних гостях — "Дмитро Михайлович". Українська мова їй легко давалася. На слух записала слова на листочку — і ніякого акценту. Із Людою підготували два дуети "Чом, чом, земле моя" і "Місяць на небі". Останній вона дуже любила. "Зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе..." — наспівує. — У Києві Людмила Георгіївна любила виступати на Співочому полі, перед Дніпром. У Криму зустрічалися майже щоліта. Вона мене пробувала навчити пити коньяк масандрівський. А в мене щовечора концерт, випрошуюся в неї: "Людочка, не можу більше, бо голосу не буде". Так і недовчився у питті на професора.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Співаєте: "Мені війнула в очі сивина, а я нічого не везу додому". Чого він нічого не везе? Із в'язниці вийшов?
Посадив три сади
"Мені завжди хотілося мати гарний сад, щоб у ньому було все, що тільки можна придумати. Перший свій сад я заклав ще у 13 років у рідних Мамаївцях на Буковині. З другим вийшла цікава історія. Я вже був відомим співаком, як Володимир Щербицький - перший секретар Компартії України якось сказав: "Всі щось у мене просять. А ти чого мовчиш?" Відповідаю:" У мене все є. А те, що хочу, ви мені не зможете дати". - "Як це не зможу?" - засміявся він. Кажу: "Хочу землі, а ви мені тільки 5 соток зможете дати". Я виріс на землі, що ж на тих 5 сотках посадиш?", - пояснює.
"Через кілька днів Щербицький, а він був дуже обов'язковою і порядною людиною, дзвонить:" Бери ділянку на 25 соток". Це місце у Старих Петрівцях, за 30 км від Києва.
"Дуже я полюбив це місце: сад виріс розкішний, з круч за городом видно Дніпро, дихалося так легко. Але тут бахнув Чорнобиль. І все. Відчуваю, що задихаюся там. Поміряли дозиметром: радіація зашкалює. Якось так лягло плямою на мою ділянку. Сказали мені спеціалісти: "Хочете тут жити, сад знести, 15 см ґрунту зняти, куток хати розвалити. "Ні — кажу, - це вже не воно." Років три на ту ділянку не їздив, а потім її купив якийсь чиновник. Дав мені грошей, я навіть не рахував скільки", - розповідавГнатюк.
Дмитро Михайлович казав, що попереджав покупця про радіацію.
"Але вже дуже йому ті місця сподобалися. У нього був туберкульоз страшний, але якимось чином на цій дачі йому ставало легше".
Місце під новий сад співак шукав дуже прискіпливо. Привіз з Америки маленький дозиметр і шукав місце без радіації.
"Знайшов стареньку хатку із 60 сотками на хуторі Майсин на межі Полтавської, Київської та Черкаської областей. Хутір маленький, всього 30 хаток. Така глухомань! Положив дозиметр на городі і сам працюю . Він на "нулі", я підходжу, стрілочка підіймається. Значить в землі радіації нема, а в мені є!"
"Хатку ми розваляли, на 30 сотках я заклав сад. Там є все, - груші, яблуні, сливи, абрикоси, вишні, черешні... Дружина Галина Макарівна дуже любила в городі копирсатись, щось садити. Яка це радість, коли бачиш, як ростуть твої огірки, помідори, перчик. Урожай більше роздаємо, скільки там нам треба".
Їздив на Buick
"Моїм сусідом був секретар американського посольства. Їздив на машині Buick. Завжди я нею любувався, біля будинку нашого стояла. А закінчив він каденцію і каже: "Пане Гнатюк, купіть. Продам вам, як у Америці, недорого - за 10 тисяч". - "Ні, не маю". - "То віддам дешевше".
Люблю сам бути за кермом автомобіля.
Навіщо мені той водій? Оперні співаки —скромні люди. Та й люблю я по трасі з вітерцем. До Майсина 140 кілометрів, але дорога гарна", - казав.
Заробив півмільйона доларів
"При Союзі з однією зарубіжною оперою мав дурість підписати контракт. Думав: я - вільна людина, підпишу, приїду раз у півроку, проспіваю дві-три вистави, і все. За два спектаклі мені 10 тисяч доларів дали. Виступив раз, високі відгуки за кордоном. Приїжджаю до Москви. Мене зустрічає людина: "Їдьте прямо в Держконцерт. До готеля не заїжджайте". Кажуть: "Де ваш гонорар?" - Дістаю з нагрудної кишені. - "Забрать!" - "Віддайте хоч 400 доларів", - прошу. - "Ні, ви наказані". Так от рідна країна дякувала, для якої я заробляв мільйони.
Продавали мене і таких, як я, по 10–15 тисяч доларів. А на руки платили за три відділи концерту 200 доларів. Решту забирав Держконцерт. Якось на гастролях в Австралії, Новій Зеландії дав 57 концертів, заробив півмільйона доларів. Мене попросили, щоб привіз їх із собою. Кейс купив, ланцюжком прикріпив до руки. На таможні були здивовані: "Як ви посміли це зробити? Вас могли вбити". У мене забрали кейс. Хотів, щоб віддали 50 тисяч, а дали 20. Сказали, що більше не положено. На книжці мав 200 тисяч рублів. Тут Союз розпався, все пропало".
Зробив собі надгробок ще за життя
Гнатюк зробив собі надгробок ще за життя. Казав: "Як умру, нічого не просіть. Усе одно не допоможуть". За вісім років до смерті замовив надгробок. Зберігався в гаражі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Гнатюк помер через проблеми із серцем
** *
Дмитро Гнатюк народився селі Старосілля, нині Мамаївка, теперішнього Кіцманського району Чернівецької області. У сім'ї було шестеро дітей. Перші уроки вокалу брав у керівника місцевого церковного хору. "Я змалку співав. Коли десь губився, то казали – йдіть шукайте там, де грають. Страшенно любив троїстих музик". Ходив до румунської школи, бо Північна Буковина на той час належала Румунії.
Закінчив столичне музичне училище, 1951 року – Київську консерваторію, клас Івана Паторжинського, і став солістом столичного театру опери й балету. Виконував партії Султана у "Запорожці за Дунаєм", Енея – в "Енеїді", Остапа – в "Тарасі Бульбі", Миколи – в "Наталці Полтавці", Петруччіо – в "Приборкуванні норовливої", Онєгіна – в "Євгенії Онєгіні", Фігаро – в "Севільському цирульнику".
Виступав як концертний співак. Став першим виконавцем пісень, що ввійшли до "Золотого фонду української естради": "Мій Київ", "Два кольори", "Пісня про рушник", "Черемшина", "Марічка", "Цвітуть осінні тихі небеса", "Ясени". Об'їздив з гастролями весь світ. Записав 21 платівку, шість компакт-дисків. Загалом концертний репертуар налічує понад 85 творів національної та світової класики. Як режисер поставив понад 20 вистав.
Народний артист СРСР, народний депутат України ІІІ скликання, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України. Працював головним режисером і директором Національної опери.
З дружиною, доктором філологічних наук Галиною Макарівною, виховали сина Андрія. Викладає у вузі французьку мову. Мають онука Дмитра.
Помер 29 квітня 2016 року у віці 91 рік. Півроку нерухомий пролежав у лікарні. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
3 
4880
Коментарі