"Для перемоги потрібно провести три-чотири успішні наступальні операції" - Микола Саламаха

За рік ворог зміг взяти з баз зберігання, які є в РФ, і вивести на поле бою близько 1000 різних типів танків. Частина пройшла капітальний ремонт, інша - ремонт за технічним станом, частина - модернізацію.

Кількість модернізованих танків обмежена модернізаційними комплектами. Насамперед, електроніка та приціли. Росія може випускати їх дуже невелику кількість через відсутність західних компонентів. Виявилося, модернізувати нічим і нічого.

Із тих 3570 російських танків, які, за даними нашого Генштабу, знищені, пошкоджені чи потрапили до нас як трофеї, частина росіянами були евакуйовані в збірні пункти пошкоджених машин і пройшли відновлення.

Загальна кількість танків, якою оперує російська армія зараз, приблизно 1500-1800 одиниць. Не всі придатні для використання на полі бою. П'ята частина - в ремонті або вичерпали ресурс в очікуванні на нього. Кількість техніки ворога важко відслідкувати. Знатимемо точно, коли матимемо документальне підтвердження після перемоги - хтось захопить ворожі документи.

Основні в російській армії БМП-1 і БМП-2. Їх часто Росія не може відновити без капітального ремонту. Підлатають і відразу відправляють в частини, які проходять відновлення боєздатності чи формуються. Те, що потребує капітального ремонту або є змога модернізувати шляхом встановлення різних бойових модулів, теж роблять. Те, що змогли забрати пошкоджене з поля бою також по-можливості відновлюють. Яка реальна кількість такої техніки, оцінити практично неможливо.

Як правило, ворог перестав використовувати БМП і бронетранспортери на полі бою для ведення бойових дій. Ними підвозять людей, боєприпаси та евакуюють поранених. На полі бою бойові порядки української армії тепер настільки насичені протитанковими засобами, що як тільки ворожа бронетехніка з'являється, одразу стає предметом полювання. Росіяни це прекрасно розуміють, тому використовують її лише на ділянках, які вважають перспективними для прориву.

Іноді потрапляють в наші пастки, як сталося під Вугледаром, де російська морська піхота йшла колоною техніки і бронемашин. Ця техніка навіть не доїхала до поля бою, не розгорнулася в бойові порядки. Досить часто до самого поля бою техніка ворога навіть не доходить.

 

Так сказати однозначно не можна. Але бронетехніку в бойових порядках росіяни починається застосовувати тільки там, де мають потужну артилерійську підтримку. Де розраховують, що можуть подолати нашу оборону і використати переваги бронетанкових сил. На таких ділянках зосереджуються і пробують її використовувати.

У мене таке повідомлення викликає скепсис. Російські генерали не такі дурні, щоб не могти оцінити, що по всіх показниках Т-54 і Т55 в рази поступаються сучасній бронетехніці. Якщо говорити про маневреність, захищеність, то непридатні до наступальних операцій. Вони не захищені. Навіть проти сучасних протитанкових гранатометів. Не кажучи про будь-яку артилерію. Та й сама вогнева потужність у них невелика. Боєприпаси до них розробляли теж 50 років тому, якщо не давніше. Це старіння пороху, вибухівки. Дуже небезпечні для використання. В російській та українській армії за останній рік було по кілька випадків нештатного спрацювання снарядів під час випробувань. Уже не кажу про поле бою.

Росіяни ці машини, які зняли зі зберігання, відправлять, скоріш за все, на завод і готуватимуть для продажу за кордон. Можливо, хтось замовив саме ці танки. Наприклад, якась з країн Африки, яка має досвід їх експлуатації, і таким чином їй хоче поповнити танковий парк.

Якщо такі попадуть на наш фронт, єдине їх можна використати як нерухомі вогневі танкові точки при зведенні районів оборони чи опорних пунктів. Так колись робив СРСР на китайському кордоні. Радянська армія укріплювала райони й використовувала Т-54 і Т-55. Замість двигунів створювали додаткову вкладку для зброї. Їм були визначені сектори для стрільби. Такі вогневі точки сучасні засоби ураження знищать буквально за лічені хвилини на відстані до 2,5-3 км. Нерозумно відправляти їх на наш фронт.

Усе залежить від того, яка ситуація на полі бою. Їх використовують по ситуації для маневру, для ведення вогню, для виконання завдань, для вогню з закритих позицій, щоб зайти противнику в тил. Усі прекрасне пам'ятають Балаклійсько-Ізюмську операцію, коли танкові підрозділи здійснили стрімкий рейд. В інтерв'ю герой України Євген Межевікін розповідав навіть, що задача стояла трішки інша, але їм вдалося просунутися на значно більшу глибину, закріпитися на рубежах. Це поміняло оперативну ситуацію на полі бою.

Тож все залежить від того, яка оперативна ситуація. Наскільки вчасно команди реагують на зміни, як поводяться, наскільки ґрунтовна в них підготовка. Бронетехніка – інструмент. Усе залежить, які завдання ставляться, і як розвиваються події на полі бою.

Дуже важко порахувати ту кількість танків і бронетехніки, яку потрібно для деокупації. Треба провести, як мінімум, три-чотири успішні наступальні операції на певних напрямках. Для кожної необхідно угрупування, як мінімум, із 8-10 мотострілецьких або механізованих бригад. Власне, коли йдеться про 300 танків, це кількість, яка потрібна на одному напрямку, на одну операцію. Скажімо, на південному.

Валерій Залужний, коли говорив у грудні про 300 танків, то не сказав, скільки зараз має Україна. Такі цифри ніхто ніколи не озвучує. Противник і спеціалісти дають приблизні оцінки. Залужний говорив, щоб виконати поставлені задачі, потрібно 300 танків та назвав кількість іншої техніки. Я розумію, що йдеться про додаткові 300 до тієї кількості, яку мали на той момент.

Не тільки. Для танкіста на полі бою дуже великої різниці немає чи це модернізований Т-72АВ, чи Т-64БВ, чи Leopard-2А6 чи Abrams M1. Вони будуть відрізнятися тільки при виконанні вогневих бойових задач та переміщеннях. Можна використовувати, відповідно до цілей операції, різну конструкцію танків, різні їхні характеристики. Тим паче, в складі моторизованої чи мотопіхотної бригади. Усі речі вирішуються тактикою, тактико-технічним забезпеченням, логістикою, взаємодією на полі бою різних родів військ.

Питання радше про те, наскільки танкові підрозділи будуть підготовлені, забезпечені, зможуть виконувати ті чи інші бойові завдання. Як команди зможуть втілювати в життя плани, які будуть перед конкретними підрозділами.

Мені доводилося працювати з танкістами з кількох країн Африки. Ті машини, які ми продали їм 10-15 років, якщо їх викупити, то хіба по ціні металобрухту. Для того, щоб випустити на поле бою, їх потрібно капітально відремонтувати, модернізувати, відновити боєздатність, технічні ресурси. На таке не маємо запчастин, навчених людей, і коштів. Набагато швидше і простіше отримати модернізовані радянські танки від Польщі та інших країн колишнього соцтабору, ніж зв'язуватися з купівлею кота в мішку. Часу на це теж не маємо.

Там не сталося абсолютно нічого нового, якщо дивитися з точки зору військового. Облаштовуєте мінне поле не ділянці для того, щоб коли ворог підійде і почне долати, по ньому вдарила артилерія та протитанкові ракети.

Щоб артилеристи вчасно відкрили вогонь, коли противник підійде або буде спроба зняти мінне поле, потрібна постійна розвідка на кількох ділянках. Усе біля Вугледара було дуже грамотно організовано. Зроблено так, як пише книжка. Військові, які таким займаються все життя, зробили так, як їх вчили. Для тих, хто все спостерігав зі сторони, бачив із камер квадрокоптерів була дуже гарна картинка. Для військових - буденна професійно виконана робота.

Якщо не маємо якогось компонента, наприклад, достатньої авіаційної підтримки, то використовуємо інші. Авіація - найшвидший спосіб доставки смерті ворогу. Причому глибина ураження до 150-200, а іноді 300 км в глибину ворожої території.

Якщо не будемо мати штурмової авіації, бомбардувальників, багатоцільових літаків, здатних виконувати такі завдання, будемо використовувати інші засоби. Тобто, ствольну артилерію калібру 155 мм на відстань, реактивні системи залпового вогню, які можуть використовувати боєприпаси на відстань до 80 км, 150 км, а в майбутньому, можливо, передадуть й такі, що на 300 км. Можемо задіяти ту обмежено кількість авіації, яку маємо, в тих районах, де будемо впевнені, що подавили ППО ворога. Також будемо використовувати фактори несподіванки і вдалих маневрів.

Тобто відсутність тієї кількості авіації, що прописана в уставах оперативного мистецтва, можна компенсувати іншими способами. Деяку авіацію отримуємо. Йдеться про те, що нам передають Словаччина, Польща. Це суттєвий подарунок для тих авіаційних бригад, які під час війни понесли досить значні втрати.

Також отримуємо дуже серйозні комплекси ППО. Завдяки ним зможемо запобігти діяльності літаків противника над нашими районами розгортання, а також на певну глибину бойових дій. Можливо, на 20-30 км.

Усе буде залежати від того, чи зможемо зібрати необхідну кількість якісних паливно-мастильних та експлуатаційних матеріалів, необхідну кількість боєприпасів, як приготуємось, як проведемо бойове злагодження на рівні взводів, рот, батальйонів. Наскільки кваліфіковано зможемо підготувати спеціалістів ремонтних підрозділів для проведення агрегатного ремонту тих машини, які будуть виходити з ладу під час боїв. Які ремонтні комплекти та в якій кількості отримуємо.

Головна проблема для танкіста – якомога швидше виявити противника на полі бою. Особливо коли сидиш в багатотонній машині, що рухається. Якщо в тебе немає інформації з зовнішніх джерел, не знаєш, де передній край оборони противника, де виявлені ворожі колони. Бій часто відбувається на відстані до 1 км. Це настільки швидко для танка, що перемагає той, в кого швидша реакція, хто краще навчений. Така відстань для будь-якого танка - як для звичайного військового стрільба з пістолета.

Якщо йдеться про 3-4 км, тут суттєва перевага в західних танків. На відстані 3,5-4 км західна машина першим пострілом знищує 90% радянської техніки. Для радянської та російської потрібно, як мінімум, три-чотири вистріли. На відстані 1,5 км радянська техніка вже потрапляє з першого-другого снаряду. На відстані 1,5-2 км – другого-третього. Тому все буде залежати від того, наскільки підготовлений особовий склад, яка буде ситуація на полі бою, в кого міцніші нерви, більша впевненість у власних силах та своїй зброї. Усе це елементи єдиного розрахунку.

Такі самі снаряди з сердечникам зі збідненим ураном в СРСР розробляли з кінця 1970-х. Вони були прийняті на озброєння, зберігалися та поставлялися на арсенали. Росія прийняла один із таких снарядів в свої арсенали в 2004 році. Вони мали близько 2000 таких. Частину використали під час випробувань, а частину на війні в Україні. Такі снаряди як трофеї потрапляли в руки ЗСУ. Тому російські пропагандисти можуть казати, що заманеться, це абсолютна нісенітниця.

Такі снаряди є загрозою тільки для цілей, проти яких використовуються. Вони цим матеріалом посилені для пробивання броні ворожого танка і бронетехніки.

Більше зброї і ту кількість боєприпасів, яка необхідна для виконання поставлених завдань. А також тих, які виникнуть під час наступних бойових дій. Щоб мати змогу адекватно реагувати на ситуацію, що буде на полі бою, на цілому фронті. Слід просити якомога більше боєприпасів, більший асортимент озброєння. А також засоби розвідки, зв'язку, радіоелектронної боротьби та розвідки. Щоб під час наступу якомога ефективніше створювати умови для перемоги. Щоб солдат виконуючи поставлені завдання по знищенню ворога і звільнення території залишився живий і неушкоджений.