До України розвал Росії докотиться потоками біженців і терактами - волонтер

Це не була спільна діяльність. Швидше за все – обмін досвідом. Останнім часом я приїздив до Ростова, аби подивитися на їхні програми допомоги біженцям зі східних регіонів України. Навіть дискусія з колегами була. Прозвучала фраза: "Ваш Порошенко зробив те і те. Як ти можеш його підтримувати?". Коли сказав, що я не підтримую президента, не повірили й здивувалися. Мовляв, як це? Ти з України і проти президента? У Росії не розуміють, що президент – така само людина, які всі інші. Може робити як правильні так і неправильні речі.

Ситуація українців у РФ набагато складніша, ніж у переселенців в Україні. В першу чергу – це правовий статус. Перебувають там на загальних підставах. Для того, аби влаштуватися на роботу, мали отримати відповідний статус. Це досить складно. Тому багато потрапили в нелегальне поле,стикаючись з усіма викликами незаконного працевлаштування. В Україні відсоток переселенців, які задіяні на "чорному ринку", значно менший. Зрештою, це їх власний вибір – багато хто не хоче втрачати грошову допомогу.

Я не побачив жодного сприйняття їх як "своїх". Не надають жодних преференцій. Постраждалими від війни їх ніхто не вважає. Чиновники шаблонно діють за своїми інструкціями. На особистому рівні є співчуття. Але ця прихильність не дозволяє вирішити їм свої проблеми. Українців у Ростові багато. Машини з українськими номерами на кожній вулиці. Але для мене відкрите питання, наскільки ці люди тісно інтегрувалися в ту реальність.

До Донбасу з Ростова 70 кілометрів. А люди спокійно живуть своїм життям. Ловив себе на думці: Я в Ростові чи в Дніпрі? Магазини, будинки,машини, говірка – усе схоже.

У нас було кілька випадків, коли люди з Ростова хотіли повернутися в Харків та Дніпро. Був літній чоловік, який прикутий до візка через поранення. Отримав його під час вибуху. Родичі вивезли в Ростов. Пожив кілька місяців і забажав повернутися в Україну. Ми зустріли його на вокзалі.

Більшість людей немає куди повертатися. Будинки зруйновані,підприємства не працюють. Мають два варіанти: або сісти на шию батькам, або шукати роботу на контрольованій Україною території. Але у них будуть серйозні виклики з інтеграцією та адаптацією. Україна не така, яку їм показують по телебаченню. Потраплять в іншу реальність. Це створить тільки нові конфлікти в Україні.

Воно вже погіршилося. Можливо, це економічна стагнація у РФ. Там постійно відбувається боротьба холодильника й телевізора. Людині говорять, як все прекрасно по телевізору а вона бачить, що у неї порожньо у холодильнику. Росіяни розуміють, що це напряму пов'язано з Донбасом і Кримом. Звичайно, на вулицях ніхто не наважується про таке говорити. У нас атмосфера вільніша. Люди відстоюють різні політичні погляди. А в Росії можна говорити лише одне: "Наш президент Владимир Путин самый лучший в мире". На цьому ставиться жирна крапка.

РФ буде міняти не стільки війна, скільки загалом усвідомлення тупика, в якому країна знаходиться. Райдужних перспектив у ближчому майбутньому у них немає. Зараз у РФ будують Радянський Союз. Але ми добре знаємо, чим це закінчилося. Знову буде розвал. Фрагментація РФ може докотитися до України.

Якщо на Кавказі почнеться широкомасштабна війна, в Чечні, Осетії, Абхазії, вона відгукнеться потоками біженців. Це в найкращому випадку. В найгіршому - будуть терористичні акти. Чомусь в Україні зовсім не звертають на це уваги. Можливо думають, що на кордоні є якась магічна стіна.

Це завдання на десятиліття. Грузино-російська війна 2008 року дотепер має відголоски. Лише нещодавно були відселені останні люди з наметового містечка. Зараз не можемо спрогнозувати, як далі будуть розвиватися воєнні дії. Не говорячи вже про те, аби будувати стратегію подолання наслідків. Ще можуть бути періоди загострень. Вони не тільки ускладнять роботу з наслідками, але й створять нові проблеми.

Ні , охоплять всю Україну. Немає регіону, якого б не торкнулася війна в той чи інший спосіб. Вже зараз змінюється ставлення до переселенців зі Сходу. У 2014 році Львів відкрито прийняв переселенців із окупованого Криму. Люди надавали власні квартири. В 2017 році в Івано-Франківську вже звучить: От понаїхали! Зараз сядуть нам на голови,впровадять свою російську. Виганяти їх звідси треба. Не сприймають не лише російськомовних, але й кримських татар. І це ніяк не пов'язано зі зростанням злочинності, як багато хто каже. Статистика говорить, що більшість злочинів вчиняють місцеві. Це давній міф про те, що мігранти привозять злочинність. Кишеньковий злодій з Донецька у Львові буде красти, а хірург – рятувати людей. Зараз мені соромно за Західну Україну. Такі настрої провокують ще більше конфліктів. Ми вже працюємо над широкомасштабними програмами примирення. Разом із тим я розумію, що Західна Україна переживає за збереження своєї ідентичності. Але тут знову питання: а що для цього робить влада? Донбас – це така само Україна, як і Галичина. Адаптуватися до нових реалій мають не лише переселенці, але й ті, хто їх приймає. Суспільства, які здатні на це, виживають. Я не агітую, що потрібно переходити на російську, коли до тебе звертаються цією мовою.

Мій колега з Донецька шукав квартиру в Києві. Усі арендарі задають одне й те саме питання: Звідки ти? Коли чули, що він з Донбасу, відмовляли йому. Але стільки, скільки зробив він для України, мало хто з киян спромігся зробити.

Якось я спробував у буферній зоні увімкнути телевізор і пошукати українські канали. Мені це не вдалося. Світогляд людини творить те, що вона сприймає. Якщо телевізор - це єдине, що бачили ці люди, не дивно, чому вони сприйняли "русский мир". Інша справа в тому, що на початку 2014 року місцева еліта на Донбасі створила пугало сепаратизму, аби виторгувати собі преференції. Але це опудало раптом ожило й перетворилося у Франкенштейна. В Західній Україні поширений індивідуалістичний підхід. А на Сході чекають когось, хто прийде й усе вирішить. Люди були пасивні. От у Краматорську 2014 року людей зі зброєю, які захопили адміністрацію,місцеві просто вигнали. Сказали, що не кликали їх і щоб ті забиралися геть. Є села , які за Мінськими угодами мали бути під контролем сепаратистів, але люди їх до себе не пустили. Впевнений, що Донецьк повернеться під контроль України так само, як це зробив Словянськ. Єдиний ризик полягає в тому, що "Опозиційний блок" буде набирати популярності. схід голосуватиме за тих політиків. Через це наш політикум не дуже й прагне реінтеграції цих територій.

"Карітас" уже має подібний досвід. Працює програма з пошуку діалогу між воїнами Червоної армії та УПА. І такий діалог відбувається. На перших етапах доведеться вводити режим посиленої безпеки. У Донецьку та Луганську легально дозволили вільний обіг зброї. Найкраща модель управління в реінтегорованому Донбасі – військово-цивільні адміністрації.

Донецьк уже ніколи не буде таким, як три роки тому. Це факт. Чи він буде кращим чи гіршим, - це залежить від усіх нас. І в першу чергу від готовності жителів Донбасу працювати над своїми проблемами. Для українців притаманне життя в демократичному устрої. Ми так жили століттями.