"Яка влада – такий і Хрещатик. Паскудна влада, то й Хрещатик такий"

 

ПРО ЩО ГОВОРИЛИ НА МАЙДАНІ ПЕРЕД ТА ПІД ЧАС ЙОГО РОЗЧИЩЕННЯ ВІД БАРИКАД І НАМЕТІВ

8 СЕРПНЯ, П'ЯТНИЦЯ, 19.35.

Біля сцени на столичному майдані Незалежності розмовляють дві жінки пенсійного віку.

– Порошенко і Кличко самі приходили на Майдан і лічно казали, що нікого не трогатимуть і не розганятимуть, – каже вища. – Говорять одне, а дєлають другоє. Треба на Востоці порядки навести, а тоді вже за Майдан братися.

– Хрещатик – це центр государства, – відказує нижча. – Нехай ставлять палатки і виступають коло Верховної Ради, де закони приймаються. А Хрещатик должен буть чистий.

– Яка влада – такий і Хрещатик, – жінок бере попід руки сивий чоловік в окулярах із грубими скельцями. – Паскудна влада, то й Хрещатик такий.

– Так ви ж самі таку владу ­вибрали, от і радуйтеся, – нижча вивільняє свою руку.

– Та хто вибирав? – чоловік бризкає слиною. – Я 10 років голосував за Рух, 15 – за "Батьківщину". Чверть століття минуло, а так і не поняв, кого треба вибирать.

20.10. Чоловік, на вигляд років 60, у запраній футболці й витертих на колінах джинсах тримає стос роздруківок із закликами залишати Майдан.

– Тут майданівці є? – питає в натовпі.

– Я – з Майдану, стою тут із листопада, – вусань похилого віку знімає окуляри і простягає руку за буклетом.

– Ну, якщо ви розумний дядько, то дам один. А ви, дівчата, з якої структури? – питає двох у коротких спідницях.

– Ми не з Майдану, просто вийшли прогулятися. Дайте і нам почитать, що роздаєте.

– Нашо вам та політика? Дівчата туди не должни лізти. Вони мають цікавиться, як кашу зварить, як за дітьми доглядать. Кіндер, кюхен, кірхен – оце треба вам знать.

20.45. Гурт людей стоїть біля стели на майдані Незалежності.

– А знаєте, чому Росія досі на нас не напала? – запитує худорлявий чоловік у чорних штанях і білій сорочці. – Моя жінка має шестеро братів. Троє з них – офіцери російської армії. Тричі на рік приїжджають до нас на п'янку. 2008-го пили й обговорювали з ними грузинське питання. Питаю одного: "Петя, а як війна з Україною почнеться, що робитимеш?" Він почухав потилицю й каже, що це – складне питання. А тоді: "Ну, реально так: прийду в штаб і всіх перестріляю. А останню кулю пущу собі в серце". Петро – полковник. Взагалі майже половина кадрового складу російської армії – українці. Генералів серед них немає, бо так високо не пускають. Але від капітана й до полковника: кожен другий – українець.

– А яка ж нечисть тоді в нас воює? – питає жінка з гладко причесаним волоссям.

– З усього бувшого Союзу збирають. Жодного українця серед бойовиків немає. Скоро в їхніх лавах нікого не останеться, і Донецьк буде наш.

– Та Донецьк ви ніколи не візьмете, – каже згорблений чоловік з паличкою. – Це вже інша держава.

– Іди гуляй, б… дь, – худий підтягує штани і намагається дати згорбленому копняка.

Той увертається. Бере паличку під руки і швиденько чимчикує в бік метро.

21.10.

– Если вы отсюда уйдете, то больше никогда не вернетесь, – каже до майданівців нафарбована брюнетка, років 50, біля Головпоштамту. – Вы должны до смерти тут стоять и никого на свое место не пускать. Пускай власть сначала свои мозги почистит: Киевраду, парламент, Администрацию президента и Кабмин. А потом уже пусть Майдан чистят.

– Так їдьте в Росію і там таку пропаганду проводьте, – каже чоловік зі шрамом на лівій щоці. – Хлопці з Майдану должні на Сході воювать, а не тут баклуші бить. Сидять собі в палатках, їм гроші дають.

– А с чего вы взяли?

– Дивлюся "Інтер" і "5 канал".

– Надо "Громадське"смотреть.

– А я верю в то, что русские говорят, – каже жінка в довгій зеленій сукні з високим "кубликом" на голові. – Я из России приехала и верю своему народу. А эта Украина, – плює на асфальт.

Жінку бере під руки чоловік її віку.

– Давайте прогуляемся, мадам. Такого на Майдане лучше не говорить. Мы с вами в парке присядем, и вы мне свою точку зрения изложите.

Попід руки пара рушає Хрещатиком.

21.35. Біля "козацького намету", між майданом Незалежності і станцією метро "Хрещатик".

– І чого Майдан повинен тут стояти? Він що, приватизував цю землю? – каже в натовпі чоловік у квітчастій сорочці. – Треба розходитися. Як треба, ще раз зберемося.

– Ми розійшлися 2004 року, а зібралися аж 2013-го, – струнка білявка витягує з сумки плакат із таким же написом і вішає собі на шию. – Прийшов Ющенко, і нам здалося, що все добре буде. Люди розійшлися і що отримали? Все повернулося на свої місця. Так буде й цього разу.

– Хлопці повинні воювать, а не бити байдики на всьому готовому, – чоловік розстібає верхній ґудзик на сорочці. – Треба їх усіх із Майдану на Схід відправить. Зразу звільнимо й Луганськ, і Донецьк.

9 СЕРПНЯ, В СУБОТУ, О 13.00 ­спалахує барикада біля Будинку профспілок. Вогонь шириться дуже швидко, вже палають найближчі намети. Їх починають розбирати пожежники, присутні допомагають. Усе тягнуть до сміттєвозів. Тим часом майданівці коло сцени доводять: вони тут для того, щоб контролювати владу. Кілька чоловіків розказують: тільки-но повернулися з-під Луганська, з батальйону "Айдар", сюди прибули перепочити. Їхні противники говорять: наметове містечко стало притулком для безхатьків і кримінальних елементів.

– Вот слушаю, и никто не объяснил какой смысл этих палаток теперь, – каже бородань у пляжних шортах із татуюванням квітів на лівій руці.

– Ви – провокатор! Влада хоче стерти нас, бо ми щодня муляємо їй очі! – кричить на нього жінка.

– Вы здесь просто на халяву живете! – відповідає бородань.

З натовпу його виштовхують стусанами.

16.00. Починається злива. Близько сотні прибиральників ховаються під єдиний навіс, що залишився серед Майдану.

– Це Небесна сотня плаче. От до чого довели! Саме небо показує, що ви, падлюки, не пам'ятаєте, що тут творилося, – бігає навколо голий по пояс чоловік.

БЛИЗЬКО 19.30 у тролейбусі №?6, що від'їжджає від Майдану, киянка 29-річна Валерія Івахів із замурзаним подолом плаття розповідає по телефону матері про прибирання в центрі Києва.

– Шкода людей, яких звідти вигнали. Так, були алкаші й наркомани, але половина з них стала такими через Майдан. Бачили смерті в лютому і після цього забухали.

×