Ukrainian Fashion Week

 

Про моду незалежної України розповідає письменниця Ірен Роздобудько, 49 років:

Початок 1990-х – мрії про одяг

Грошей немає, одягу немає, нічого немає. Суцільна сіра маса, і всі в однаковому. Заздрила дівчатам, у яких мами могли шити. Марила сукенкою за 15 мільйонів, коли зарплата була 3 мільйони. Тоді в моду ввійшли вузенькі стрейчеві джинси. Шалених грошей коштували. Їх купити могли тільки дружини чиновників. Дуже хотіла собі малинові, але зраділа і чорним, які подруга віддала. Ще тоді з'явилися кашемірові зимові лосини. Носили їх із довгим светром. Кумедна мода, як на сьогодні. Втім, нещодавно спостерігала по телевізору на дружинах мільйонерів такі наряди. Камалію бачила – ходить і досі так.

Чи не кожна тодішня модниця мала чорну або коричневу шкіряну турецьку куртку. Їздили за ними в Харків на "толчок" або в Хмельницький. Маєш таку куртку – байдуже, що вона в усіх твоїх подруг, – ти модна. Під них вдягали норкові вушанки. Досі не розумію, на кого ми тоді орієнтувалися. Модних журналів, телепередач – нічого не було.

Середина 1990-х – поява секонд-хендів

Приходить знайома в дуже красивому плетеному светрі. Ми всі в шоці: "Де взяла?". Вона: "У секонд-хенді. На Шулявці відкрили". – "А що це таке?" – "Це – одяг із других рук, із-за кордону присилають". Ми покривили носами, а наступного дня всі разом пішли дивитися, що ж таке, той секонд-хенд. Понабирали купу светрів по 5 гривень, блузок. Певний період часто там скуповувалися. Тоді ж з'явилися перші модні журнали. Я влаштувалася в "Наталі".

Початок 2000-х – шопінґ

Зараз заведено на кожен сезон мати декілька обновок. Раніше одне пальто 15 років носила. Потім перешила його в модну куртку, потім – ще в жилетку. Тоді ж в Україні почала з'являтися висока мода, перші покази Ukrainian Fashion Week.

Середина 2000-х – культ мотлоху

У сучасної жінки дві проблеми: зранку нема що вдягти, а новий одяг нема куди вішати. Це був справжній вибух гламуру. Як гриби, повідкривалися дорогі бутики. Подуріли всі на шопінґу, брендах. Це була мода для дурнів – за шалені гроші купувати неякісну ганчірку. Епоха, коли почали зустрічати "по одьожкє". Вона й досі триває. Все дуже правильно має бути. А мені подобається, що в Ізраїлі одягаються, як їм зручно. Джинси, а зверху яскрава шовкова сукня, топ із шортами й високі шкіряні чоботи – сир-бор, але виглядає дуже стильно. Спробуй у Києві так вдягнутися – щонайменше дивитимуться скоса.

Початок 2010-х – пошук стилю

Які тільки дурниці не робить 20-річна дівчина: купує занадто екстравагантні речі, фарбує волосся зеленкою, собачка під пахвою, нарощені довжелезні нігті. Фактично те саме відбувається з нашою 20-річною країною. Ми тільки починаємо розуміти, що таке висока мода, що таке – ­щоденна.

Подобається, як одягаються студентки Академії мистецтв. Стримані кольори – чорний, сірий – багатошаровість, неординарне поєднання речей, незвичні аксесуари. І одяг купують на секондах – знаходять за 3 копійки речі, в яких виглядають на тисячу доларів.

Ціную, коли жінки тривалий час дотримуються одного стилю. Наприклад, письменниця Лариса Денисенко має завжди цікаві, масивні аксесуари. Люблю розхристаність, ненавиджу вечірні сукні. Можу прийти на гламурну тусівку в джинсах і всі скажуть: "Вау, Роздобудько у рваних джинсах". Але на це мені знадобилося 30 років.

×