Опозиційні фракції у новій ВР захопили ініціативу. Це видно неозброєним оком. Готовність йти в рукопашну і вміння битися дають їм можливість наразі нав'язувати новому скликанню парламенту свою гру.
Потреба жертвувати своїм і чужим гардеробом, а також пускати першу кров обумовлена принциповою позицією меншості, яку можна звести до двох пунктів: 1) персональне голосування; 2) приєднання новообраних депутатів до фракцій тих партій, під прапорами яких вони пройшли до ВР.
Здавалося б, моральна правота та народні симпатії на боці 200 опозиційних спартанців. На жаль, звуки цього бою наразі заглушили просту конституційну логіку.
Аби відновити її спробуємо насамперед розібратися, навіщо депутати мають голосувати особисто? Ця конституційна вимога ґрунтується на презумпції того, що народ на певний період (парламентську каденцію) делегує обраній особі свою законодавчу владу. Підкреслю саме конкретним особам, а не партіям, фракціям, ідеологіям тощо. Іншими словами, особисте голосування виходить з того, що ми, тобто виборці, довіряємо конкретній людині. І ми віримо, що ця людина – як більш досвідчена, освічена, порядна, професійна тощо – робитиме нелегкі, але правильні політичні вибори
Особливо послідовно така конституційна логіка реалізована за мажоритарної системи обрання парламентарів. І така система імпліцитно передбачає, що депутат обирає собі фракцію та голосує насамперед за велінням совісті (чи її замінника), а не згідно з приписами партійної дисципліни.
Є інша логіка. Ми, тобто виборці, довіряємо не так конкретній людині, як партії, її лідерам та її ідеології. Ми очікуємо, що представники партії, за яку ми проголосували, випрацьовуватимуть та відстоюватимуть у парламенті консолідовану позицію з усіх принципових питань. Ідеально такій логіці відповідає пропорційна модель із закритими виборчими списками, коли виборці у 99 випадках зі 100 не знають, хто йде у партійному списку після 5 го номера. Така система структурує політичну мапу країни та політичні преференції виборців, але аж ніяк не вимагає персонального голосування.
Якщо у фракції є консолідована позиція з певного питання, не так вже важливо, за допомогою якої кількості депутатських рук та карток її формалізують у сесійній залі. Головне – якісне формулювання та переконливе відстоювання такої позиції. Оскільки формування позиції з важливих політичних питань відбувається насамперед у фракціях, а обговорення - у профільних парламентських комітетах, сесійній залі залишається роль хіба що символічно-обрядової легітимації раніше ухвалених рішень та комунікації з широким загалом виборців.
Початок роботи Верховної Ради 7 скликання засвідчив, що наші депутати не розуміють цієї простої істини: або персональне голосування або принципове недопущення "тушкування". Розумію, що звучить це не так патетично (і можливо, не так етично), як "піаністів та тушок з ради геть!", але конституційна логіка, що виходить з аксіоми "джерелом влади є народ", саме така.
2 
1
Коментарі
5