Українцям доводиться відповідати на все складніші виклики. Однак це не означає, що зникають прості питання.
Впродовж останнього тижня я тричі виступав перед різними аудиторіями: менеджерами фірм, лідерами громадських організацій, студентськими активістами. І кожного разу ставили одне й те ж запитання: якою є українська нація?
Відповідь починаю з пояснення: нація не тотожна народові. Під "національним" ми часто й помилково розуміємо мову, пісні, вишиванки тощо. Усі ці ознаки є природними елементами народної культури. Бо народ – явище природне. Він росте собі, як трава чи ліс.
Нація ж поняття штучне – як газон чи сад. Від цього вона не менш реальна чи життєздатна. Просто її реальність інша: щоб заіснувати, вона мусить мати своїх садівників – національну еліту – які доглядають її і піклуються, як за газоном чи садом.
Кількість народів вимірюється тисячами, а націй – сотнями. Співвідношення приблизно 10 до 1. Тому є нації, побудовані на одному народі, – але є нації, які об'єднують кілька. Перший тип називають етнічними, а другий – політичними націями.
Модель етнічної нації сягає корінням до античних Афін. Там, щоб стати громадянином міста, треба було, щоб громадянами були твої батько і мати. У нові часи роль кровного зв'язку виконує народна культура, у першу чергу – народна мова. Уособленням цієї моделі була Німеччина. Німецька нація, вважалося, простягається так далеко, як звучить німецька мова.
Прообразом політичної нації слугував Стародавній Рим. Там, щоб стати громадянином, досить було лояльно ставитися до центральної влади і справно платити податки. У сучасному світі ця модель уособлена у французькій нації.
Жодна модель не краща за іншу. Вони різні. Їх характер залежить від вибору еліт. Українська еліта у ХІХ столітті не мала великого вибору. По-перше, Східно-Центральна Європа була "полем" німецької моделі. Відповідно, тут для більшості націй їхня мова набувала священного статусу, а національними пророками були поети. По-друге, є просте правило: чим більше нація є селянською, тим більше шансів, що вона вибере етнічну модель. Українська нація була типово селянською, а тому стала етнічною.
Однак нації рідко бувають чистими. Більшість етнічних націй мають до 20 відсотків меншин. Заради стабільності вони пробують інтегрувати меншини, а тому набирають певних рис політичних націй. З другого боку, майже кожна політична нація має етнічне ядро. У сучасній американській чи канадській політичній нації ними є англосакси, у Франції – французи.
Характер нації може змінюватися. Етнічним ядром США може стати іспаномовне населення, Франції – мусульмани. Польща у ХІХ столітті позиціонувала себе як нація політична – "за нашу і вашу свободу!" Але після Другої світової війни і нових кордонів стала одною з найчистіших етнічних націй. Подібна доля спіткала угорців.
Україна як нація плавилася у вогні воєн і революцій. Вона не є більш селянською. Об'єктивно українці є нацією політичною. Суб'єктивно ж значна кількість їх далі продовжує бачити Україну етнічною. Звідси – мовні суперечки й "пристрасті за Бандерою".
Сучасний стан України можна описати так: вона є політичною нацією, в якій тривають суперечки, яким буде її етнічне ядро – україномовним чи російськомовним?
Досвід української незалежності показав стійкість україномовного ядра. Окрім політичних аргументів, доказом його динамічності є культура. Молодь розмовляє тією мовою, якою звучать найпопулярніші пісні чи пишуть найкращі літературні твори. Успіх Вакарчука і Жадана залишає мало сумнівів, яким є ядро України.
З другого боку, і Вакарчук, і Жадан – як зрештою значна частина успішних україномовних – у своїх публічних виступах виразно підтримують політичну модель. І мають на це всі підстави: у критичні моменти – як от 1 грудня 1991-го та під час російської весни 2014 року – абсолютна більшість російськомовних зробила український вибір.
Виглядає, що Україна, як добрий смартфон нового покоління, буде двоядерною. Штучна, як і кожен смартфон – такого у природі не існує! – але від того не менш функціональна і життєздатна
2 
1
Коментарі
5