"І пішли полки половецькії, як бори. Не окинути було оком їх. А руси пішли супроти них. Великий бог вложив боязнь у половців, страх напав на них і трепет перед лицем руських воїв. Умлівали вони самі і коням їх було не до спіху в ногах. А руси весело на конях і пішо побігли. Побачивши, як руси кинулися, половці побігли перед руськими князями. Наші погнали, рубаючи їх", – пише "Літопис Руський" про перемогу війська Київської Русі на чолі з переяславським князем 50-річним Володимиром Мономахом. Битва відбулася 4 квітня 1103-го на річці Сутінь – тепер річка Молочна в Запорізькій області.
Половці – "люди полів" – племена, що походили зі степів теперішнього Казахстану. Наприкінці ХІ ст. дійшли до Дніпра. Їхнє військо грабувало і спалювало руські міста. Знищили багато сіл у Придніпров'ї.
Володимир Мономах із київським князем Святополком Ізяславичем домовляються виступити проти половців. До них приєднуються інші князі. Збирається понад 10 тис. воїнів.
31 березня 1103 року військо залишає Переяслав і рушає вниз Дніпром. Піші воїни пливуть на човнах, кіннота рухається берегом. Від острова Хортиця разом ідуть суходолом на схід.
Хан Урус-ба хоче розпочати мирні переговори. Але молоді воєначальники проти.
– Ми не боїмося Русі. Після перемоги підемо на їхню землю та захопимо міста. Їх не буде кому захищати, – каже один із них.
Війська зустрічаються біля Сутіні. Мономах ставить у центрі піших воїнів, кінноту – по флангах. Половецькі вершники завдають удар по середині строю русичів. Ті витримують оборону, а кінні дружинники розгромлюють степовиків. Мономах діє за тактикою європейських лицарів – вичекати і ввести в бій важку кінноту.
Гинуть 20 половецьких князів. Полоненого хана Белдузя переяславський князь розпоряджається порубати на частини – за недотримання умов мирного договору.
"Повернулося військо на Русь із полоном великим і зі славою. Привезли величезні скарби, багато невільників, отари овець, худоби, коней і верблюдів", – пише літопис.
За кілька років половці знову підходять до міст Русі, але тепер більше домовляються, ніж воюють. Володимиру вдається обмежити їх річкою Дон, а потім – Волгою.
"Я уклав із половцями 19 мирних угод, захопив у полон понад 100 кращих їхніх князів і відпустив їх, а понад 200 стратив і втопив у річках", – писав Володимир Мономах у своєму "Повчанні дітям".
1113-го він стає князем у Києві. Правив 12 років до своєї смерті. Цей час називають періодом розбудови Київської Русі.
Будинки горіли за шість кварталів від Білого дому
"Через наших хворих білих братів зі мною може статися будь-що. У нас попереду важкі дні. Та мене це не стосується. Хотів би прожити довге життя, але не думаю про це зараз", – каже страйкуючим чорношкірим робітникам в американському місті Мемфіc борець за громадянські права 39-річний Мартін Лютер Кінг. Наступного дня, 4 квітня 1968-го, на балконі мотелю "Лорейн" він отримає смертельне поранення зі снайперської гвинтівки. Куля пройде через щелепу, спинний мозок і застряне у плечі. Мартін Лютер Кінг помре за годину в госпіталі.
Останні 20 років він служить баптистським пастором і бере участь у рухах за захист прав чорношкірих.
"Людей слід судити не за кольором шкіри, а по їхньому внутрішньому наповненню", – каже у промовах.
Під час мирного маршу на Вашингтон його виступ "У мене є мрія" біля Меморіалу Лінкольна слухають майже 300 тис. американців. 1964-го отримує Нобелівську премію миру.
Убивство спричиняє масові заворушення прихильників Кінга у великих містах країни. Мер Вашингтона запроваджує комендантську годину і забороняє продавати алкоголь та зброю. Однак це не рятує від погромів.
"Будинки горіли за шість кварталів від Білого дому. На балконах Капітолію і галявинах розмістилися кулеметники, – пише історик Макс Елбаум у книжці "Революція у повітрі". – У заворушеннях загинули 48 осіб, поранено – 2,5 тисячі. На придушення невдоволених кинули 70 тисяч солдатів. Убивство Кінга переконало тисячі людей, що ненасильницький опір веде у глухий кут. Почали створювати радикальні організації".
9 квітня Мартіна Лютера Кінга поховали в Атланті. На похорон прийшли понад 100 тис. людей.
Убивця – двічі судимий 39-річний Джеймс Ерл Рей намагався втекти у Зімбабве за підробленим паспортом. Його схопили в лондонському аеропорту. Отримав 99 років ув'язнення.
2 квітня 1790-го з божевільні у французькому місті Шарантон вийшов маркіз Донасьєн де Сад (1740–1814) – відбув 12 років тюрми та рік примусового лікування. Був засуджений за сексуальні збочення. На волі ставив свої комедії та любовні п'єси, написані у в'язниці. З початком революції маркіза де Сада взяли на службу до нових державних органів. За зловживання й критику уряду арештували. Засудили до страти, але він зумів утекти. На прохання родини чоловіка забрали до психіатричного притулку. Там до кінця життя він ставив п'єси і працював суфлером.
3 квітня 1885 року німецький конструктор Готтліб Даймлер (1834–1900) отримав патент на одноциліндровий двигун внутрішнього згорання із водяним охолодженням. Тодішні двигуни швидко виходили з ладу через перегрів. Багато винахідників безуспішно намагалися вирішити проблему. Даймлер обвив моторний блок трубками, що заповнювалися водою. Протягом року виготовив першу "Моторну карету" з таким двигуном. Набирала швидкість 16 км/год. Для перших автомобілів це був хороший результат.
4 квітня 1972 року радянська влада відмовила видати візи представникам Нобелівського комітету. Хотіли приїхати в СРСР і вручити премію з літератури Олександру Солженіцину (1918–2008). Нагороду присудили за півтора року до того. Після цього в СРСР заборонили твори письменника. На вручення премії у Стокгольм не випустили. Боялися, що Солженіцин не повернеться. Однак його твори потрапляли за кордон, їх там публікували. 1974-го Солженіцина звинуватили у зраді батьківщини, позбавили громадянства і вислали до Західної Німеччини. Він відвідав Швецію й отримав премію.
"Поні-експрес" – так називалася перша кур'єрська служба в США, що розпочала роботу 3 квітня 1860 року. Обслуговувала маршрут протяжністю 3,2 тис. км між містами Сент-Джозеф у штаті Міссурі та Сакраменто у Каліфорнії. Мала 160 поштових станцій і 500 коней. Припинила роботу в жовтні наступного року – через напади бандитів та індіанців
1600 моряків загинули у битві між британським і данським флотами неподалік міста Копенгаген 2 квітня 1801 року. Англійці напали, аби послабити Союз північних морських держав – Росії, Швеції, Пруссії й Данії. Ці країни об'єдналися на противагу монополії Великої Британії у морській торгівлі. Після бою половина флоту Данії була потоплена, а решту кораблів відібрав переможець. Данія вийшла з коаліції
13 
1
Коментарі