Дружина конунга вікінгів Ґудреда Прекрасного княгиня Оса померла у 830-х у Весфольді на півдні Норвегії. У потойбічний світ її відправляли на великому човні.
Коло неї поклали молоду служницю, чотирьох улюблених песиків, 14 коней, двох биків, казан тіста і відро диких яблук. Корабель обклали камінням і насипали 6-метровий курган. 1904-го тут з'явилися археологи. Виявилося, що за десять століть поховання неодноразово грабували: зникли коштовності та дорога зброя. Інші речі грабіжників не зацікавили. У кургані знайшли багатий віз, троє саней, три дерев'яні ліжка, намет і купу домашнього начиння: скарбнички, каструлі, ножі та сковорідки, лопати, мотики й багато іншого. В одній зі скринь дослідники помітили 33-сантиметрову дошку з китового вуса та скляний диск діаметром 16 см. Лише рештки напівзотлілого льону дозволили здогадатися, що колись їх використовували для прасування. Жінки вікінгів розправляли на дошці тканину, а потім терли-розгладжували її скляними кружальцями.
Праски, схожі на сучасні, з'являються в Європі лише у ХVI ст. Чавунну плитку шліфували знизу, а зверху прикріпляли дугоподібну ручку. Перед використанням розігрівали в печі. Такі праски важили до 25 кг і добре розгладжували лише грубе полотно. Прасували зазвичай на столі або на дерев'яній дошці, підпертій двома стільцями.
Згодом до металевих прасок почали засипати вугілля. Їх не треба було гріти в печі. Аби вугілля добре розжарювалося, з боків робили отвори. Для кращої вентиляції треба було добре помахати праскою туди-сюди. Іноді вугілля висипалося і пропалювало одяг. Дошки та столи перед прасуванням почали накривати спеціальною тканиною. В Англії навіть видавали порадники, якого розміру та з якого дерева має бути зроблена дошка, і чим її треба обтягувати. Зазвичай витісували їх із дуба і накривали вовняною ковдрою у байковому або фланелевому підодіяльнику.
155 років тому, 16 лютого 1858-го, американці Вільям Ванденбург та Джеймс Харві запатентували вдосконалений прасувальний стіл зі спеціальною секцією для прасування комірців і рукавів.
Електричну праску американець Генрі Сілі винайшов 6 червня 1882-го. Важила вона майже 7 кг і ще не мала пристрою для регуляції температури, часто перегрівалася і пропалювала одяг. 1903-го розробили полегшену модель. Нагрівачем у ній слугувала електрична спіраль, розташована вздовж внутрішньої поверхні підошви праски. Вона тримається до наших днів.
Гаряче "залізко" сниться до кохання
У середньовічній Україні-Русі жінки, прасуючи тканину, намотували її на качалку та прокатували по столі рублем — вузькою дерев'яною дошкою з граба або дуба, з ручкою та поперечними зарубками. Залізна праска — "залізко" — з'являється у ХVІІ ст. Робили їх місцеві ковалі або заїжджі, найчастіше цигани. Аби білизна була духмяною, до жару додавали зелені соснові шишки, чебрець, м'яту й інші трави.
В українському народному соннику прасування білизни тлумачиться так: будуть веселі гості. А якщо присниться гаряча праска, це передвіщає нову закоханість і любовні пестощі.
Давні китайці прасували сковорідками
Китайці зробили металеву праску ще у IV ст. до Р.Х. За формою вона нагадувала сковорідку, яку наповнювали гарячим піском або вугіллям. Була доволі важкою і незручною. Стародавні греки свої туніки простували гарячими металевими палицями. Середньовічні європейці клали тканину на камені, що нагадували великі гриби, і товкли ціпками.
2 
1
Коментарі