"На 40 святих прокидаються змії, ящірки та інші повзучі гади" - у ліс краще не ходити

У ніч на 22 березня вітер завиває особливо жалісно — це стогнуть душі сорока воїнів-християн, 320 року закатованих у вірменському місті Севастії. Холодної березневої ночі за відмову поклонятися поганським богам язичники загнали їх у крижану воду Севастійського озера. Вранці охорона побачила, як на воїнів зійшло з неба світло, над їхніми головами з'явилося сяйво, а крижана вода потеплішала.

Церковне свято Сорока мучеників збігається із весняним рівноденням — день і ніч зрівнюються за тривалістю. Давні слов'яни святкували тоді Новий рік і початок весни. Вірили, що саме цього дня "зачався світ".

— На Сорок святих ноч із днем міряються, — розповідає 72-річна Любов Дувеєва із села Моначинівка Куп'янського району на Харківщині. — Цей празник покаже істинну погоду — який день, таке і літо буде. Якщо тепло, то сорок днів підряд буде погода гожа і можна рано обсіятися. А якшо сильний мороз, то вже великих морозів не буде, бо лопнув мороз. Будуть заморозки, але не такі сильні. Мама моя казала, якщо ж холодно, то Сорок святих іще сорок лопат снігу кинуть і буде ще сорок морозів.

Із цими морозами, однак, можна впоратися: треба нарахувати сорок лисих, примовляючи "Пересядься, мороз!" Тоді мороз "пересядеться" на останню лисину.

— У ліс цього дня краще не ходити, — продовжує баба Люба. — На Сороки прокидаються змії, ящірки та інші повзучі гади, шо ото поховалися восеню на Здвиження (27 вересня. — "ГПУ"). Вони голодні та злі й можуть покусать. А от горох добре сіяти: вроде аж по сорок стручків, а в кожному по сорок горошин.

Цього дня треба витягнути з погреба 40 картоплин, тоді восени кожна вродить по 40 бульб у кущі. Вибирали по 40 зернин різного насіння — ними першими засіювали, щоб був добрий урожай. У народних віруваннях число 40 осмислено як "багато" або "дуже багато". Вважалося, що воно позитивно впливає на примноження й збільшення всього. Приміром, на Сорок святих 40 разів перекидали палицю через хату, щоб вона була щасливою. За царських часів учні дарували вчителям в'язку із сорока бубликів.

На Сорок святих випікають 40 пташок-жайворонків із пшеничного борошна.

— Щоб жайворонків наліпити, моя мама учиняла тісто й ліпила їх. Бере муки пшенишної, білої, сироваточкою розвела, а тоді туди дріжджі, сахарком, солькою. І воно так стояло чи час, чи два, аж поки підійшло. Тоді ще раз вимішала і давай їх ліпить, — згадує Любов Дувеєва. — А я зараз хліба не печу, то роблю такі коржики з прісного тіста. Беру одну качалочку — це буде головка й хвостик. А тоді хрестом кладу другу качалочку — це крильця. Ножиком понадрізую, і виходить як ото пір'ячка у пташечки. А можна розкачати тісто в одну стьожку і зав'язати вузлом. В очі можна горошинку вставити чи ізюму. Випечу таких сорок штук і роздам дітям, сусідам. Он почта йде, кажу: "Бери собі жайворонка, з весною тебе. Коли город оратимеш?"

В одну із пташок клали монетку. Тому, кому вона дісталася, щаститиме весь рік:

— А мама понапихає по копійці в кожного жайворонка, шоб нікому обідно не було.

За часів дитинства баби Люби діти бігали з жайворонками по селу й кричали по-пташиному: "дер-дер-дер" — наслідуючи гусей, "чівіль-чівіль" — чайок. Підкидали жайворонків догори й рахували, хто більше спіймає. Або натикали їх на палицю і ставили на городі — так нібито можна заохотити птаство швидше прилетіти й принести тепло.

Із погреба треба витягнути 40 картоплин і по 40 зернин різного насіння

На Сорок святих, казали на Сумщині, сорока — іменинниця. В'є собі гніздо із сорока паличок і кладе сорок яєць. Пекли сорок штук печива із житнього борошна у вигляді сороки. Їх давали коровам, щоб відьма, обернена сорокою, не підлітала під худобу й не видоювала в неї молока. На Західному Поліссі робили "гальопи" — печиво у вигляді буслячої лапи. Побачивши першого лелеку, підкидали їх угору, приспівуючи:

— Бусле, бусле, на тобі гальопу, а нам дай жита копу!

Птахи втілювали душі померлих, а обрядове печиво на Сорок святих було їм пожертвою. У жайворонках, що прилітають на це свято, бачили душі покійних, які навесні навідуються на рідну ниву. Випікали також печиво у вигляді сохи, борони, серпа й закопували на полі — аби нива добре родила.

×