– Стратегічний залізничний вузол Дебальцеве перестав існувати як такий, – сказав спікер штабу АТО Андрій Лисенко 19 лютого. – Він перетворився на поверхню Місяця: там усе зруйновано. Це вже навіть містом не назвеш.
Координатор "Інформаційного спротиву" Дмитро Тимчук о 7.51 того дня написав, що терористи взяли під контроль Дебальцеве й намагаються просуватися далі. За кілька днів звідти госпіталізовано понад 150 українських військовослужбовців. Опитавши командирів, журналіст Юрій бутусов нарахував 163 загиблих, ще 29 зниклих безвісти та 110 захоплених у полон. Надвечір 19 лютого Святослав Цеголко, прес-секретар президента Петра Порошенка, заявив, що всі українські військовослужбовці покинули Дебальцеве.
Минав тиждень після підписаних у Мінську нових угод про припинення вогню на Донбасі
Дебальцеве – місто обласного підпорядкування у східній частині Донецької обл. Розташоване в центрі Дебальцево-Іванівського кряжа. Через Дебальцеве проходять автостради Харків – Ростов і Донецьк – Луганськ. Відстань до обласного центру – 76 км.
Про заснування Дебальцевого в томі "Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область", виданому 1970-го, йдеться: "У 1820-х роках землі поблизу ріки Булавинки були подаровані царським урядом воронезькому поміщику Дебальцеву, який брав участь у придушенні повстання декабристів. Поміщик переселив сюди з Воронезької губернії частину своїх кріпаків, внаслідок чого утворилися Ільїнка та інші села. У 1878 році, коли будували Донецьку залізницю, заснували станцію Дебальцеве. Вона зв'язала чотири напрямки. Тут вантажі сортували й відправляли за призначенням. На станції було розміщено два депо на 30 паровозів. Створення дебальцевського залізничного вузла вирішувало проблему вивозу вугілля зі східної й північно-східної частини Донбасу. На початку 1890-х Російсько-бельгійське товариство розпочало поблизу станції будівництво механічного заводу. Підприємство виробляло ферми, прогони невеликих залізничних мостів, вагонетки для вузькоколійок".
Станція й завод почали обростати робітничим "посьолком". Станом на 2014-й у Дебальцевому жили 25 525 осіб. А разом із підпорядкованими міськраді довколишніми населеними пунктами – 45 679.
"Бої за Дебальцеве" – стаття у Вікіпедії, яку вранці 7 лютого 2014 року започаткував користувач Володимир Мулярчук. Тут подані карти й поденна хронологія боїв за місто.
28 липня 2014 року літаки Збройних сил України завдали ударів по Дебальцевому, щоб знищити скупчення там бойовиків. Наступного дня українські бійці звільнили місто. З вересня бойовики розпочали періодичні штурми Дебальцевого.
Дебальцево – російський варіант назви міста. В українській мові це часта помилка в назвах населених пунктів, похідних від прізвищ: Ватутіне, Апостолове, Вархушеве й інші. Трапляється через міжмовну плутанину. Не лише в теперішніх чиновників і журналістів, а й у класиків.
"Народився я на станції Дебальцево о десятій годині ранку шостого січня 1898 року, – пише поет Володимир Сосюра в пролозі до автобіографічного роману-спогадів "Третя рота". – Народився на тиждень раніше. Це було так. Мати на останнім місяці вагітності виходила з вагона, і її ударив у живіт гострим кутом скрині якийсь пасажир. Він це зробив ненавмисне. Але мені від того було не легше. Мабуть, він ударив мене в ліву половину голови, і від того я народився передчасно. Мати, коли побачила мою чорну голівку, крикнула: "Чорт!" – і знепритомніла".
Залізничний вокзал у Дебальцевому був одним із найстаріших і найбільших в Україні. Будівля на 30 приміщень, загальною площею понад 2 кв. км, містила павільйони, тунелі й мости для переходів до перонів. Головну споруду зводили з 1878-го до 1893 року за індивідуальним проектом із оригінальною конструкцією. 1936-го з'явилася прибудова – касовий зал. У Другу світову війну вокзал зазнав руйнувань. Відбудовували його до 1953-го. Кілька років тому вокзал капітально реконструювали. 19 січня 2015-го від розривів снарядів будівля зазнала перших пошкоджень. 27 січня терористи накрили територію залізничного вузла вогнем із реактивних систем залпового вогню БМ-21 "Град".
"Тепер якщо скажу, що я з Дебальцевого, навряд чи перепитають: а де це", – написав у Facebook торік 26 вересня Євген Булавка, 42 роки. Зараз живе в Бучі під Києвом. А 6 лютого, за 2 тижні до того, як українські війська вийшли з Дебальцевого, зробив такий запис: "Коли це все закінчиться, адміністративні межі Луганської й Донецької областей будуть змінені. Дебальцевому нададуть статус міста-героя і зроблять центром умовного регіону "Центральний Донбас". Місто відбудують, Debaltseve-City приваблюватиме все нових і нових бізнесменів. Я повернуся додому й куплю квартиру на проспекті Іси Мунаєва (командира добровольчого батальйону ім. Джохара Дудаєва, в якому в зоні АТО на боці України воюють переважно чеченці. 1 лютого Мунаєв загинув у бою при обороні Дебальцевого. – "Країна"). Лузатиму насіння, а лушпиння долітатиме аж до Ростова".
Дебальцеве моє.
Колиско днів моїх,
Це ти мені дало
Співучу, ніжну вдачу
І, славлячи життя
Невиданий розбіг,
Я піснею тобі,
Дебальцеве, віддячу.
Життям і піснею!
Вони твої, твої,
Бо я твій вірний син,
Окрилений тобою.
На пісню і на труд,
І на тяжкі бої,
Коли нас вороги
Залить хотіли тьмою.
Дебальцеве… Гудки…
Там димарі у вись,
Як виклик, підвелись,
Як знак, то з кожним роком
Все дужчими стаєм.
Не марно ми клялись
Буть вірними тобі,
Мій краю сонцеокий.
Володимир СОСЮРА, 1962 рік
64,5 відсотка жителів Дебальцевого вважали себе українцями, за даними Головного управління статистики в Донецькій обл. При цьому українську мову рідною визнали менше 17%.
Із початком масованих обстрілів міста бойовиками понад 90% його населення виїхало. У Дебальцевому, за даними міськради, залишалося приблизно 2 тис. жителів. Журналіст російської "Новой газеты" Павло Канигін побував у місті за кілька днів до відходу звідти українських військ. "Местные жители, которые остались там, в большинстве своем ждут Путина, который должен дать им мир и пенсии, как в России, – переказує його розповідь шеф-редактор "Телекритики" Наталія Лігачова у своєму блозі на "Обозревателе". – Многие не отходят от подвалов, в которых сидят, и 10 метров. На вопросы, почему они не эвакуируются, вон в 300 метрах – эвакуационный пункт, а тут их в любой момент могут убить, отвечают: вы что, они же специально нас хотят вывезти, чтобы расстрелять. Те немногие, которые отходят дальше 10 метров, идут к мэрии и кричат, обращаясь к мэру: дай, дай, дай (воду, свет, еду и т. д.). Оскорбляют украинских солдат, которые охраняют мэрию, называя их карателями и т. д. При этом Павел подчеркивает, что в городе – полный вакуум информации от Украины"
23 пам'ятки історії було на обліку в Дебальцевому до початку війни на Донбасі. Усі – на вшанування осіб чи подій із радянського минулого. Наприклад, до реєстру входили: "Братська могила борців за Радянську владу", "Пам'ятне місце відправлення робітничих дружин на підтримку Горлівського збройного повстання", "Місце страти Коняєва М. М., командира Червоної гвардії", "Пам'ятник Мокієвській Л. Г., командиру бронепоїзда "За владу Рад", "Пам'ятник на честь воїнів 71-ї бригади військ НКВС і 95-го погранполку".
17 
1
Коментарі