У вагоні метро бачу листівку: "Вимагаємо закрити справу". Мова про Павліченків, бо зображений той самий хлопець, як і на подібних – "Волю Павліченкам".
Апеляційний суд переглядає вирок 47-річному Дмитрові та його сину 20-річному Сергієві, винесений у жовтні торік. За вбивство судді старшому дали довічне, молодшому – 13 років. За ґратами вони понад два роки.
Згадую події, які сталися в моєму житті за цей час. Розійшовся з дівчиною, з якою зустрічався п'ять із половиною років. Чотири рази міняв помешкання, жив із 10 людьми. Два з половиною місяці вчився в театральній студії, понад рік – грати на саксофоні. Чотири рази побував на морі. Зробив закордонний паспорт. Зараз готуюся з друзями до серфінгу на Шрі-Ланці. Подивився всі футбольні матчі збірної України на Євро-2012. Більше 20 разів провідував маму в іншій області. Помирився з другом, з яким кілька років не спілкувався. Спробував роуп-джампінг – стрибнув двічі. Потоваришував із собою. Потримав на руках племінника від рідної сестри, побував на весіллі двоюрідного брата. Помирив посварену незнайому пару.
Близько сотні людей купаються в басейні
Виходжу з вагона. На мене чекає 8-годинний відпочинок у заміському клубі. Близько сотні людей купаються в басейні, грають у настільний теніс, їдять шашлики, смажені овочі. Усім весело, хтось розкидається цьомками. Дорогою додому знову перед очима та листівка.
Коли винесли вирок Павліченкам, у понад 20 містах України і близького зарубіжжя на стадіонах почали з'являтися плакати на їхню підтримку. На акції приходили до п'яти тисяч людей.
Незабаром апеляційний суд ухвалить рішення. Ото якби виправдувальне. І як тоді повернути два роки, проведені в клітці? Проте присуд навряд чи буде на користь Павліченків. Міліціонери запевняють: докази переконливі, зізнання погрозами не вибивали. Можливо, так і варто думати. Принаймні тому 1 відсотку, який іще не втратив віру в українську міліцію.
1 
1
Коментарі
4