На ювілей до Блаженнішого Любомира Гузара, який він відсвяткував 26 лютого, з Канади приїхала його племінниця - дочка рідної сестри, власниця галереї і видавництва Марія Рипан. Це найближча родичка, яку має Любомир Гузар. Вона супроводжувала його у Львові і разом з ним приїхала до Києва.
Яким ваш вуйко був змалку?
Вуйко розказував, що малим з однолітками їв черешні, а кістки з другого поверху випльовували на перехожих. Аж ті поліціянта покликали, він прийшов і нагримав. Вуйко, як усі діти робив збитки. Коли був у Зальцбургу в гімназії, дуже багато там мав другів. Коли тільки міг їздив туди на з'їзди випускників. У 80-х вони всі з паличками посходилися. Як почали споминати свої шкільні витівки, цілий вечір згадували. Бракує вуйкові спілкування, де можна сказати: "А пам''ятаєш, ми тому й тому професорові таке-то зробили?" Коли зі своїми товаришами говориш — зовсім не відчуваєш, що час минає.
Коли ваша родина виїхала до Америки?
У 1949 році. Мама моя Марта, на шість років старша за Любомира. Тато з мамою запізналися у Нью-Йорку, спершу жили з батьками. Потім окремо, я народилася за три роки після їх вінчання.
Де ваша родина жила у Нью-Йорку?
Ми були дуже бідні емігранти. Ту квартиру, яку ми мали на Манхеттені, була без опалення. То було бідно-бідно, як мама і тато побралися. У спальні зробили стіл. Стиль тих помешкань називається — сабвей. Ідеш як у вагоні — з однієї квартири до другої. Мама пішла до швейної фабрики, тато мав різні роботи. Обоє працювали в тій фірмі, де виробляли капелюхи.
Які ваші перші спогади про Любомира Гузара?
Вуйко Любко був молодим 20-літнім студентом, як я народилася. Став він моїм хресним татом, але боявся взяти дитину на руки, щоб "не поламати". Я боялася чорного кольору. Якщо хтось мав чорний колір, то я тоді ревіла. Тому боялася іти на руки до вуйка. Тоді він обгортався білою пеленкою, і я заспокоювалася. Тільки в білому до мене вуйко і підступався.
Був у молодості прискіпливий до одягу?
О, щодо одягу вуйка, то наш з бабцею був найбільший клопіт. Любомир такий скромний. Як то з ним доводилося воювати, щоби вбрав нову сорочку, нову білизну, нові шкарпетки. Як то ми з мамою дбали, щоби все було в порядку і чисте. Приїжджає, щось на ньому лиш одне і латане. Бо вуйко одяг роздавав: що має, комусь віддасть. Наче йому нічого не треба. Тепер сестра Вероніка його одягом займається — то вже все порядно й чистенько. Але як він сам був — носив уже такий поношений буденний одяг, що ми з мамою дивитися на то не могли.
Блаженніший Любомир давно поховав батьків?
Його тато Ярослав помер у 73-му році, коли мамі Ростиславі було 55 років. Бабця померла у поважному віці - у 1992 році у 87 років. Як раз коли вуйко приїхав — була така стадія, що вона вже переступила поріг, але ще не цілком мертва. Якби він би скорше приїхав, то ще би з нею міг поговорити. А так доктори лише дотримали її при житті, щоб вона лише побачила його перед смертю. Нам усім дивно було, як Любомир спокійно сприймав те, що його мама померла. Вірить, що тіло вмирає, але душа іде до Бога. Тої ж суботи, як вона померла, о 4 годині мала бути урочиста зустріч у Детройті з нагоди обрання вуйка кардиналом. Тризну робили в тій самій залі, де вітали вуйка. Я від вуйка з тих пір навчилася спокійніше ставитися до смерті.
Що ви подарували вуйкові на ювілей?
Нічого матеріального. Всякі дарунки дарують — і що маєш з тим робити? Любить, щоби я привезла аудіо-привіти від нашої родини, щоби кожен щось сказав, і то приємно було почути. Так і зробила.
3 
79692
Коментарі
4