15 січня у Львові на Личаківському кладовищі захоронили тіло покійного громадського діяча, дисидента, правозахисника, борця за свободу України, народного депутата України першого скликання Михайла Гориня.
Панахида за ним відбулася у Церкві Святої Трійці на вулиці Тершаківців. Зал церкви повністю заповнили люди. Велика частина тих, хто прийшов провести в останню путь Гориня стояли на дворі. Почесну варту біля входу у приміщення несли курсанти з львівського училища Героїв Крут.
Із Горинем прийшли попрощатися відомі політики-сучасники Ірина Сех, Василь Куйбіда, Михайло Сеник, Степан Кубів. Також прийшло багато відомих особистостей - Юрій Шухевич, Іван Грач, Юрій Антоняк, Микола Мельник, Михайло Демцюх. Крім того прийшло керівництво міста й області - голова Львівської обласної ради Петро Колодій, голова Львівської ОДА Михайло Костюк та міський голова Львова Андрій Садовий, а також депутати місцевих рад та деякі чиновники.
"Пам'ятаю, як мені було 5 років і я почав топитися у водоймі, - розповів брат Михайла Микола. Він на 15 років молодший. – Михайло лиш забачивши це одразу кинувся до мене. Він не думав ні секунди. Доплив до мене й я його за руки так сильно схопив. Він ледь на дно разом зі мною не пішов. Але знайшов у собі сили й витягнув нас обох".
Служба у церкві тривала з 10 ранку до 13:30. Тоді військові винесли труну з покійним і поставили у катафалк.
Попереду колони з дерев'яним хрестом йшов Зеновій Саляк. За ним жінка з чоловіком несли велику буханку хліба на рушнику. Далі люди з вінками, козаки, священники, катафалк, натовп з близько тисячі людей і автобус.
Колона за 40 хвилин пройшла вулицею Пекарською, при цьому рух перекрили ДАІшники.
На цвинтарі близько години відомі особи згадували Михайла Гориня й розповідали про його життя.
"Відходить велика епоха, - говорив у мікрофон Мирослав Сеник. - Він розділив долю багатьох борців за незалежність України. Двічі був ув'язнений. Його виокремлювало те, що в цій великій боротьбі не важко загубити людяність, але він зберіг оту велику шляхетність і гідну поставу. Він випромінював любов до людей. Він був живою свічкою, яка світила нам у тій страшній темряві".
"Його нелегке, але справді героїчне життя може служити прикладом для молодих поколінь. Прикладом, як треба любити Україну", - зауважив Степан Хмара.
"Михайло Горинь був почесним громадянином Львова, - сказав Василь Косів . - Це є найвища відзнака, якою місто може нагородити свого сина. Як це буває зазвичай, ця відзнака і ця нагорода більше потрібна не цій людині. Більше це було потрібно не Михайлу Гориню, це було потрібно громаді міста. Бо навіть якщо нас є сотні тисяч, нас не чують, коли ми не маємо голосу. Михайло Горинь був нашим голосом. Був голосом громади міста. Він і його побратими перетворили Львів на місто-символ. Львів став символом боротьби. Львів став символом свободи. Сьогодні бракує нам таких голосів. Завжди бракує громаді міста такого голосу. Тому сьогодні весь Львів у скорботі"
Після промов козаки вистрілили із гармати та кілька разів із пістоля на честь загиблого. Буханку хліба, що несли поперед колони роздали по шматочку кожному за упокій душі Гориня.
Чоловіка поховали на 67-му полі почесних поховань Личаківського кладовища. Труну запаяли у жестяний чохол.
Під час того, як могильники закопували яму присутні завели колядки та дисидентські пісні.
Могилу повністю заставили вінками та квітами.
О15:50 Микола Горинь запросив усіх на поминальний обід, який відбувся у кафе поруч.
За столом люди виголошували промови про Михайла й багаторазово говорили про те, що саме Горинь був би ідеальним президентом для України.
"Михайло міг стати для України ідеальним президентом – сказав чоловік у чорному светрі. – Він був державником. Він не хотів влади для себе, а хотів робити для людей. І тепер наше завдання продовжувати його боротьбу".
Чоловік помер на 83-му році життя 13 січня 2013 року. Останнім часом сильно хворів.
2 
79692
Коментарі
17