На 83-му році життя помер видатний дисидент Михайло Горинь

У неділю помер український дисидент, правозахисник і політв'язень, один із засновників Народного Руху України Михайло Горинь.

Як повідомляє прес-служба Республіканської християнської партії в неділю, організатор самвидаву, почесний голова Республіканської Християнської партії, видатний громадський і політичний діяч Горинь помер на 83-му році життя близько 2.00 13 січня.

За даними прес-служби, похорони, ймовірно, відбудуться у Львові 15 січня.

М.Горинь народився 17 червня 1930 року в с.Кнісело (Львівської обл.). Його батько керував сільською "Просвітою" та районною організацією ОУН, за що і був репресований польською владою.

У грудні 1944 р. Михайло разом із матір'ю депортований радянською владою до Сибіру, ??але по дорозі на заслання їм удалося втекти. Після втечі сім'я легалізувалася в Ходорові (Львівська обл.), де Михайло пішов працювати на завод. Там у 1949 р. закінчив школу.

З 1949 по 1955 рр.. навчався на відділенні логіки і філософії Львівського університету.

Активний шістдесятник, в 1962 р. налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем. Організовував розповсюдження видаваної за кордоном політичної літератури та самвидаву.

У серпні 1965 р. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації та пропаганди, а в квітні 1966 р. засуджений до 6 років таборів суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії.

Звільнився у 1971 р., а в серпні в 1978 р. разом з В'ячеславом Чорноволом відновив журнал "Український вісник", який Чорновіл, Михайло Косів та Ярослав Кендзьор стали видавати в 1970 р.

Крім того, Михайло Горинь брав активну участь у діяльності Української Гельсінкської групи, створеної в 1976 р. Разом з Чорноволом і братом Богданом він розробив "Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки", оприлюднену на 50-тисячному мітингу під Львовом.

3 грудня 1981 Горинь знову заарештований, а 25 червня цього ж року засуджений за "антирадянську агітацію і пропаганду й відмову дати свідчення у справі Івана Кандиби" до 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і до 5 років заслання.

Помилуваний у 1987 р., реабілітований у 1990 р.

З 1989 р. працював в оргкомітеті Народного Руху України за розвиток в Києві. На установчому з'їзді НРУ, який відбувся 8-10 вересня, обраний головою секретаріату партії.

У 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.

19 травня 2000 обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, Орденом Свободи (2009 р.) та ін