У Львові поховали дисидента Михайла Гориня

Фото: Фото: Ігор Хомич

15 січня дисидента, правозахисника, політика Михайла Гориня поховали на 67-му полі почесних поховань Личаківського кладовища.

Він помер на 83-му році життя цієї неділі у Львові. В останні роки тяжко хворів. З деятої ранку до першої дня у Церкві Святої Трійці на вул. Тершаківців, 11 відправляли панахиду. Невелику церкву повністю заповнили родичі, знайомі,близькі, соратники і друзі Гориня. Почесну варту несли курсанти з львівського училища Героїв Крут. На похорон прийшли відомі львів'яни - Герой України Роман Іваничук, директор Оперного театру ім. С. Крушельницької Тадей Едер, академік Михайло Голубець, дисидент Степан Хмара, колишній голова Львівської облради Мирослав Сеник, директор ринку "Південний" Петро Писарчук, заступник мера Василь Косів та інші. Дисидент Ігор Калинець зачитав молитву.

"Горинь пройшов увесь шлях борця за незалежність України. Був шістдесятником, політв'язнем, патріотом. Не пропустив жоден із цих важливих періодів у становленні держави. Перше, що мене вразило при нашому першому знайомстві - це шляхетність. Який би не був Михайло роздратований, не виказував свою злість, не вживав матюки ніколи. І при ньому цього собі ніхто не дозволяв. Людина, яка пережила тюрми у Мордовії, Владімірский централ, обшуки і гоніння залишилася інтелігентом. У цьому його унікальність як людини. А найбільші його досягнення як політика, діяча, як на мене - це організація Ланцюгу єдності і відновлення діяльності Гельсинської спілки. На 50-тисячному мітингу він зачитав "Декларацію принципів Української Гельсінської спілки" разом з Зеновієм Красівським і В'ячеславом Чорноволом", - каже Мирослав Сеник, колишній голова Львівської обласної ради.

"Як зараз перед очима стоїть Михайло, який вмовляв нас, представників тогочасних партій, інтелігенцію, діячів, організувати Ланцюг Єднання між Львовом і Києвом. У штабі у Львові у 1989 році так натхненно нам каже: "Хлопці, нам треба таке діло зробити, щоб народ відчув єдність духу. Прибалти змогли ж, чому ми не зможемо. У нас зараз такий піднесений дух у людей, що підуть всі". І ми повірили. Боялися, що люди по селах не вийдуть, ланцюг перерветься. 21 січня 1990 року Михайло керував з Києва, а його брат Богдан зі Львова. Ми машиною виїжджали далеко за Львів, бачили сотні тисяч людей, через кожні двісті метрів ставали, віталися з народом. У всіх очі блищали: змогли!", - пригадує друг покійного, громадський діяч Григорій Чопик.

"Михайло із братами Миколою та Богданом - це родина, яка для нашої держави у свій час зробила більше, ніж будь-яка інша. Завжди пам'ятатиму його девіз: "Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму". Востаннє ми бачилися два роки тому на громадських зборах. Він вже тоді хворів, погано виглядав", - каже віце-ректор Українського католицького університету у Львові Мирослав Маринович.

Народився Михайло Горинь в селі Кнісело теперішнього Жидачівського району Львівської області. Закінчив філософський факультет Львівського університету, працював вчителем логіки, української мови і літератури.

У 1960-х роках разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою й Іваном Драчем видавав підпільний часопис "Український вісник". За це був арештований, шість років відсидів у "Володимирському централі" і в Мордовії.

Вдруге Гориня засудили 1981-го за відмову свідчити у справі Івана Кандиби. Був визнаний "особливо небезпечним рецидивістом", помилуваний через шість років. З настанням незалежності очолював Українську республіканську партію, пізніше заснував Українську республіканську християнську партію.

Михайло Горинь був депутатом Верховної Ради, а від 2000-го року опікувався українською діаспорою. Три роки тому вийшла книжка Михайла Гориня "Запалити свічку". Це автобіографічна розповідь, спогади про друзів-політв'язнів, світлини, документи.

У покійного залишилися дружина Ольга, донька Оксана та син Тарас з родинами.