– А я ему и говорю: не возьмешь на главную роль – об этом можешь забыть, – каже висока брюнетка, проводячи пальцями з червоним манікюром по лінії декольте.
З подругою їдуть у 17-му тролейбусі до площі Космонавтів у Києві.
– О це ти даєш, Ельвіро. Мужики не люблять, коли їм ставлять умови, – розраховується з кондуктором повнувата подруга з русявим волоссям до плечей.
– А мне какая разница? Все гладко будет. Мы и не таких брали. А пока думаю, можно и Сережкой заняться. Улетел вчера в Париж. Дал домашнее задание – прочитать пьесы всех достойных израильских драматургов. Есть шанс, что заберет в Тель-Авив. А там, с моим талантом, покорю все подмостки, – виразно каже Ельвіра.
Часом кидає на подругу короткі погляди.
– І що, правда переїдеш? – питає та.
– Посмотрим. Если бы я боялась или долго думала, не видать мне ни подвесок с бриллиантами, ни букетов двухметровых, ни брендовой одежды. И это еще так, по мелочи, – крутить у руках ремінець сумки з логотипом Louis Vuitton.
– Так то воно так. Але все життя на цицьках не виїдеш. Треба шукати берега, – тихіше говорить русява.
– Каких "цицьках"? Я же актриса! – підстрибує її подруга. Театрально хапає нафарбованим ротом повітря. – Талант, все талант, ни капли протекции.
– Покажіть ваш квиток, – перекриває дорогу пасажиркам ревізор.
За ним – огрядна жінка у штанях зі стрілками і нашивкою "Київпастранс". Тицяють в обличчя документи.
Очі чорнявої округляються. За секунду зривається несамовитий крик:
– Воздух! Мне нужен воздух! – і як підкошена падає між пасажирських крісел.
– Відступіться. Чоловіки, візьміть дівчину під руки, виведіть на вулицю, – каже літня жінка.
Тримає в руках голову зомлілої. Її на руках виносить хлопець у спортивних штанях.
– Актріса, – протяжно видихає подруга і плентається слідом на вихід
1 
1
Коментарі
2