Львів'яни розповідають, що за рік можуть заощадити в середньому 10 тис. грн. Радять, як можна вигідно ними розпорядитися.
44-річний Роман Іванишин зі Львова за 10 тис. грн придбав дерев'яний будинок у прикордонному селі Биків Мостиського району. Дім з подвір'ям та 10 сотками городу. З Бикова до українсько-польського кордону їхати машиною 5 хв. За 4 км від села — пункт пропуску "Шегині-Медика".
— На життя заробляю тим, шо їжджу до Польщі з горіхами і телячими шкурами. Як жив у Львові, то трохи важкувато було. Кожного разу по 2 години в одну сторону на дорогу витрачав. Тепер до границі рукою подати, — розповідає. — Хочу в селі прописатися. Потраплю в прикордонну зону, то не буде мороки з візою. Хату трохи обладнаю, то за плату буду кімнату здавати. Навесні город засадив картоплею.
У Бикові зі 155 хат заселені лише 75. Пусті виставили на продаж.
— Ціни на будинки смішні. За 50 тисяч гривень можна купити нормальну цегляну хату. У селі живуть переважно старі люди, — розповідає 58-річний Степан Параска, голова Шегинської сільської ради. До неї належить Биків. — Помаленьку облагороджуємо село. Провели газ, телефон. З села до Львова почав їздити рейсовий автобус.
31-річні Ігор та Оксана Залісні з райцентру Броди за $1200, 9600 грн, придбали автомобіль ВАЗ-2101. Ним возять одяг та взуття з дешевих ринків Хмельницького і Чернівців.
— Машинка старенька, 30 років на ходу. Має 150 кілометрів пробігу. Власник хотів за неї півтори тисячі доларів. Сторгувалися, її ше підшаманити треба було, — говорить Ігор. — Мій двоюрідний брат має власну автомайстерню. За ремонт грошей не взяв. Навіть новіші деталі свої поставив. Я йому віддячив — поляну накрив. На коньячок та закуску 400 гривень пішло. Моя "копійка" рівно в 10 тисяч обійшлася. Друзі спочатку з нашої "жигульки" приколювалися. Радили підскладати грошей та шось краще купити. Дружина настояла на тій покупці. Кума на районному речовому базарі лахи продає. Власної машини не має. За одягом їздила поїздом, мучилася. Тепер я їй підвожу. Від того маю відсоток від продажу.
Вільними ранками та вечорами Ігор таксує. За км дороги бере 2 грн.
— У нашому районі багато сіл, в які не ходять маршрутки. Люди за хлібом в Броди на роверах їздять, — каже Ірина. — Тепер по четверо збираються, скидаються грішми і викликають Ігоря.
За 10 тис. грн Галина Гірняк, 54 роки, минулого літа поміняла газове обладнання на нове. Із сім'єю мешкає в особняку в селі Скнилів Пустомитівського району піді Львовом. Раніше взимку за тепло платила 500 грн, тепер 200.
— Газ провели за радянських часів. Тоді поставили вітчизняний котел та чавунні батареї. З часом все зносилося. Останні роки зимою в хаті замерзали. Спали у шерстяних светрах та шкарпетках. Квитанція за газ вбивала — півзарплати віддавали за морозильник, — розповідає. У стодолі показує на великий іржавий старий котел. У хаті на стіні повісили новий компактний італійської фірми "Херман". — На сімейній раді вирішили поміняти опалення. Донька крутила носом. За ті гроші хотіла з чоловіком поїхати відпочивати у Туреччину. Потім подумали, що за кордоном вони тілько вдвох 10 днів під сонечком погріються. А вся родина знову цілу зиму мерзнутиме. Та й економія по оплаті суттєва.
За котел Галина Гірняк виклала 5 тис. грн. У кухні та кімнатах батареї поміняла на сучасні. За усі заплатила 2400 грн. Труби та з'єднання коштували 2600.
— Майстра не наймали. Мій чоловік на свій страх та ризик взявся міняти опалення. Прийняти роботу запросили спеціаліста з газового управління. Він засвідчив, що все нормально. Чоловік вдома руку набив. Тепер сусідам котли міняє.
59-річний Микола Жидков із селища Великий Любінь Городоцького району вирішив вкласти заощадження у сільське господарство. На день народження дружині купив дійну корову, молодого бичка і три вози сіна.
— Наша Манька на раз 5–6 літрів молока дає. За неї Коля 7,5 тисячі гривень заплатив, — говорить його дружина Олександра, 57 років. — Я на пенсії, додаткової роботи знайти не могла. Живемо на чоловікову зарплату. Мою пенсію майже рік відкладали. Діти виросли, та хочеться їм чимось помогти. Думали, відкладеними грошима наділити. Але то була би одноразова допомога. А так щоразу свіжого молочка внукам завезу. Двічі в тиждень вибираюся на базар. Торгую молоком, сметаною та сиром. Буває, за день 100 гривень зароблю. Думаю, за рік вартість корови відіб'ю. Вона ше телятко народить.
Бичка Жидкові вирощують, щоб продати на м'ясо. За нього господар виклав 1,5 тис. грн.
— Бик від Маньки. Спочатку не планував його купувати. Та бабця, шо корову нам продала, вболтала, — каже Микола Іванович. — Старенька думала плекати худобу. Сіно на зиму заготовила. Та вслабла на ноги, не має сили господарку провадити. Її сіно я за тисячу забрав. Хватить, поки що свого не накошу. Якби мав 10 тисяч, то купив би коня. Ним тоже можна добре заробити.
Торік восени 28-річна львів'янка Ірина Котоус за 10 тис. грн викупила у своєї співробітниці довгу норкову шубу:
— Шуба мала всього два роки. Виглядає як щойно з магазину. Галі її колишній чоловік подарував. За нею спеціально на "Хутрофірму" у Тисменицю Івано-Франківської області їздив. 25 чи 30 тисяч гривень заплатив. Після розлучення Галина вирішила всі його подарунки розпродати. Я про таку шубу зі студентських років мріяла. Та все грошей бракувало. Коли Галя мені її запропонувала, на руках мала лише 10 тисяч. На такій сумі і зійшлися. Тепер натішитися не можу. У мене робота на ногах, по всіх львівських перукарнях розношу замовлені товари. Змалку маю хронічний тонзиліт. Варто трошки змерзнути, як горло запалюється, температура піднімається. Зимою через ангіну по три-чотири рази на лікарняний ходила. Та й нирки останнім часом почали боліти. Цієї зими жодного разу не хворіла. Мій хлопець жартує, що на ліках зекономила ще на одну шубу. Ця річ практично не зношується і не виходить з моди.
2 
1
Коментарі