"Тут щороку гинуть діти"

 

— Та будівля — сатанинська. Тут щороку гинуть діти. Ліпше б її підірвали та розібрали, щоб і сліду не було. Не вірю, що хтось її купить, — каже 48-річний хірург Микола Пасічний.

У п'ятницю зранку виходить з міської лікарні Червонограда Сокальського району на околиці міста. За 200 м звідти — 7-поверхова недобудована поліклініка. Місцеві називають її диявольським колізеєм.

— Ше за совітів почали її строїти. Якби Союз розвалився на два роки пізніше, то мали б найпотужнішу поліклініку в області. А нинішня влада на потрібні людям заклади грошей не має. Діти там прогулюють школу, пиячать, наркотиками бавляться.

Через нещасні випадки, що трапляються у споруді, місцеві давно вимагають від влади добудувати або зруйнувати її. Чи хоча б обгородити високим парканом, поставити сторожа. Періодично влаштовують страйки під мерією. Востаннє збиралися у березні, коли з п'ятого поверху впала школярка Марта Чулкова і загинула.

Обласне відділення Фонду держмайна днями вирішило продати будівлю на аукціоні. Торги будуть у серпні, зараз просять зголоситися охочих узяти у них участь.

— Ми там усе дєтство провели, — говорить 26-річний Степан Пшонка. Йдемо з ним оглядати довгобуд. — Бігали, стрибали, в лови грали. То ж такий адреналін по тих поверхах ганяти. Нічого страшного з нами не ставалося. Максимум — найбєшеніший зламав руку. А ті, шо тут розбиваються, п'яні або наркомани. Батьки просто мають дивитися, чим дитина зайнята.

Над прилеглими будинками височіє сіра коробка бетонних шпал та блоків без стін. Коли підходимо ближче, видно муровані нижні поверхи. Бетонна підлога, сходи засипані битим склом, пачками від цигарок, бляшанками з-під пива. У кутках лежать шприци з голками, пластикові пляшки, що використовують для куріння коноплі. У великому приміщенні ліворуч лежать штучні квіти і лампадка. Поряд цеглинами виклали "Сєрий пам'ять!".

— Хто такий Сєрий, не знаю. Торік тут викинувся з останнього поверху якийсь пацан. Певно, він, — каже Степан.

Сходами можна вийти на останній поверх. Замість поручнів — залишки залізних труб. Усе зрізали на брухт. Степан просить зважати на великі дірки в підлозі, в які може поміститися худа людина, відкриті шахти ліфтів. На верхніх поверхах долівка поросла мохом, травою, кущами і молодими деревами.

— Он, бачиш, вугілля валяється, — показує на обгорілі дошки. — Тут приходять розпалити вогонь, зажарити сосіски і з пивом посидіти. В основному це молодьож до 20 років. У мене друг колись тут курнув трави і чуть не випав з четвертого етажа. Бо забув, шо він не на землі, пішов собі прямо в яму. Добре, шо воврємя його тормознули. Тут 17 людей за 10 років загинули. Хто сам хотів з життям покінчити, комусь помогли. А хто через дурість.

В обласному відділенні Фонду держмайна не вірять, що продадуть будівлю.

— За 30 днів до початку торгів експерти точно визначать її ціну, — розповідає 51-річна Наталія Горлач, начальник відділення. — Але сумнівно, що таке приміщення хтось придбає навіть за невелику суму. Воно не пристосоване для торгових центрів чи розважальних закладів. Хіба вдасться нижні перші-четверті поверхи продати. Але що тоді буде з верхом, теж невідомо. Щоб їх розвалити, великі кошти потрібні.

Поки що ніхто не повідомив про бажання взяти участь в аукціоні.

×