Києву слід повчитися в Анкари

Канцлер Німеччини Ангела Меркель під час недільного візиту до Стамбулу заявила, що підтримає приєднання Туреччини до Євросоюзу. При тому що Берлін усі десять років її правління був рішучим противником цього. Про опозицію до вступу Туреччини та ж Меркель публічно заявляла лише два тижні тому.

Канцлер різко змінила риторику через проблему біженців. Саме через Туреччину пролягає шлях сотень тисяч людей з кризових близькосхідних країн до Європи. Тому Євросоюз потребує допомоги Анкари. Крім обіцянок швидшого членства, у переговорному пакеті також перспективи безвізового режиму для турків та кілька мільярдів євро допомоги - цього вимагає Анкара. На догоду турецькому керівництву можливе й толерантніше ставлення лідерів Євросоюзу до очевидного зміцнення авторитарних тенденцій у цій країні.

Європейсько-турецькі справи не стосуються напряму України, однак є повчальними. Як і Туреччина, ми прагнемо до ЄС. Вона офіційно є кандидатом на вступ і формально ще з 2005 року веде вступні переговори. Однак перемовини кілька років фактично заблоковано Євросоюзом через проблему Кіпру (1983-го турецька громада Кіпру проголосила себе Турецькою республікою Північного Кіпру. Акт був засуджений Радбезом ООН. Досі цю державу не визнала жодна з країн крім Туреччини - Gazeta.ua). І от тепер їх обіцяють поновити.

За великим рахунком кардинальна зміна позиції Меркель щодо Анкари має ту ж мету, що й тиск на Київ у питанні Донбасу – позбутися великої для ЄС проблеми. Однак якщо стосовно Туреччини мова йде про пришвидшення переговорів про вступ, то позиція канцлера щодо врегулювання на Донбасі загрожує нам фактичною втратою перспективи євроінтеграції. Берлін і Париж спонукають Київ легалізувати окуповані території на умовах Москви і фактично припнути себе до контрольованого Путіним Донбасу. Замість тиску на агресора чинять тиск на жертву. Ми не чуємо бодай слова про перспективи членства України в ЄС. Зате очевидними є очікування зняття санкцій з Росії.

Та головна проблема тут полягає навіть не у Меркель чи французькому президенті Олланді, а у незбагненній згоді українського керівництва на сумнівний та небезпечній для країни хід подій. Туреччина жорстко виставляє конкретні тактичні та стратегічні вимоги. Україна ж слухняно слідує виробленим за її межами рішенням, ризикуючи залишитися сам на сам зі своїми негараздами.

×