Ірина ЗОЗУЛЯ, 33 роки, з Лубен Полтавської області торік їздила збирати огірки у Фінляндію. За фахом — шкільна вчителька.
— Сусіди приводили до мене сина, щоб я займалася з ним англійською. Розговорилися. Його мати й розповіла, що можна поїхати у Фінляндію. Там працювала ціла бригада, всі родичі. Вони їздять до того самого фермера шість років. Я їм заплатила 200 євро, щоб мене взяли у свій гурт.
Ірина сама оформляла візу в посольстві в Києві, заплатила 350 грн. Ще 300 — за послуги візового центру та 200 грн — за страховку. У дорогу взяла 100 євро. Спершу їхали до Санкт-Петербурга в Росії. Звідти до фінського міста Турку. Ферма розташована за 20 км. Власник має 30 га. Вирощує огірки й постачає на переробну фабрику. Наймає 24 заробітчан. Власним коштом поселив їх у двоповерховому будинку, поділеному на окремі квартири. У кожній кімнаті спали по троє-четверо. Жінки на розкладачках, чоловіки стелилися на підлозі. Куховарили самі, на кухні.
— Огірки ростуть рядками. Уздовж них їде трактор. Тягне за собою платформу, на якій лежать 15 робітників. Лежаки оббиті поролоном та шкірзамінником. Кожен вибирає огірки в одному рядку. Відриваєш — і кидаєш собі за спину. Огірок потрапляє на стрічку-транспортер, звідти у бункер. Якщо не встигаєш вибирати огірки, треба тиснути на червону кнопку. Трактор зупиняється. Як вибрала, знов тисну на кнопку. Рядки на полі завдовжки до 800 метрів. Проходили один за півгодини, та іноді й до 4 годин. В кінці рядка робили 15-хвилинний перепочинок на чай-каву. Тим часом трактор згортав платформу й розвертався. Більша перерва була на обід. На полі стоїть будка з холодильником та кавоваркою. Обідали тим, що взяли з дому.
— Ми працювали із шостої ранку, іноді й у дощ. Над платформою з лежаками розкладається шатро. Уночі одягали на голови шапки з ліхтарями. За нами їхав інший трактор, обприскував рядки. Час від часу нас попереджали, щоб не їли огірків із поля. У трактора є спеціальні крила, які захищали від спеки й дощу.
Фермер платить по 5 євро за годину роботи. Його дружина веде облік робочого часу на комп'ютері. Зарплату видають у конвертах із роздруківкою нарахувань.
— Наші мало не билися за роботу, бо що більше ти на тракторі, то більше заробиш. Нас було 24, а на зміну може вийти тільки 15. Хто піде працювати, визначала фермерова жінка. Вона естонка. Знає кілька слів російською й добре говорить англійською. Двічі нам, заробітчанам влаштовували вечірки. Уперше — коли зібрали третину запланованого урожаю, вдруге — після половини. Пригощали піцою. Господар наливав чоловікам пиво, жінкам — сидр.
За 56 днів Ірина Зозуля заробила на огірках 1,6 тис. євро.
— Не раджу їздити у Фінляндію на збирання ягід та гороху. Там платять за зібрані кілограми. Буває неврожай. Естонські студенти збирали полуницю навколішки. За сезон торік заробили по 800 євро, — каже Ірина.
На зупинках, стовпах у Вінниці розклеїли оголошення про набір на роботу в Польщі. Обіцяють 1 тис. євро на місяць.
У суботу, 29 квітня, у фірмі на вінницькій вул. Соборній зібралися два десятки людей. Чекають прийому в коридорі.
— Їм треба сільських жінок, — виходить із кабінету сива жінка, на вигляд 50 років. Називається Наталею Грищенко. — Руки мої оглядали, питали, чи багато їм, чи маю город. Я торік їздила на полуницю в Польщу, в село Варка, за 30 кілометрів від Варшави. Годують погано. Порції малі. М'ясо давали лиш у неділю. Жили на базі, по 20 ліжок у кімнаті. Норма для кожного — 100 кіло. Я лиш кілька разів більше зібрала. За місяць заробляла десь 600 євро. Краще на малину їхати, бо більше платять і легше збирати. Туди набиратимуть у червні.
Потрапити на співбесіду їй вдалося після 2,5 години чекання в черзі.
Чоловікам пропонують у Болгарії працювати охоронцями. Жінок набирають куховарками та прибиральницями на бази відпочинку в містах Балчик, Ємона. Власник курортів — нардеп із України. Платить 500-600 євро на місяць, розповідає телефоном працівниця фірми Олена. Потрібні медкнижка та рекомендації із попередньої роботи.
— Усіх жінок перевіряємо. Прибиральниць заводжу до кімнати, дивлюсь, як застеляє постіль. Розкидаємо кілька дрібниць, наприклад, шкарпетку, носовика чи сережку. Сумлінна обов'язково їх знайде та поверне, — розповідає Олена.
Вищі зарплати — в Чехії та Німеччині, від 2 тис. євро. Найбільше беруть будівельників. Але треба знати мову країни. У Францію набирають столярів, які знають французьку та польську. Роботодавець-поляк обіцяє 1,8 тис. євро на місяць.
На сезонні роботи за кордоном цьогоріч офіційно влаштуються 80 тис. українців, за даними Міністерства соціальної політики. Без посередників — уп'ятеро більше.
Початківцям краще шукати роботу через фірми
Фінські фермери платять щомісяця $800-1200 за таку саму роботу, за яку поляки пропонують $500-600, порівнюють у столичній фірмі "Оллбі". Вона спеціалізується на працевлаштуванні за кордоном.
— Отримати польську візу значно простіше, її зроблять за шість днів. Улаштуватися у Фінляндію чи Швецію складніше. На візу доводиться чекати півтора місяця. Найчастіше хочуть їхати у Фінляндію, — каже Сергій Шрамов, 32 роки, виконавчий директор "Оллбі". — Тим, хто збирається за кордон вперше, краще мати справу з фірмою-посередником. Вона займається оформленням у посольстві, організовує транспорт, домовляється із фермером. Там, на місці, заробтічанин може вже сам знайти кращу роботу, домовитися, що приїде до нього й наступного року з усією родиною.
90% вакансій на сезонних роботах за кордоном дістаються жінкам, помітили в "Оллбі".
— Жителі малих міст та сіл звикли до фізичної праці, тож працюють добре. А от столичні жителі зазвичай розчаровуються. На полі доводиться мокнути під дощем або смажитися на сонці.
2 
1
Коментарі
13