вівторок, 05 листопада 2013 12:29

"Якщо раптом такі люди кажуть: давайте в Євросоюз, то треба шукати кримінальний мотив"

  Густав ВОДІЧКА

(справжні ім'я та прізвище – Юрій Топчій), письменник, історикНародився в Києві 1961 року. Закінчив історичний факультет столичного Університету імені Шевченка. Перша освіта – спеціаліст із виробництва мікросхем.Писати почав у дитинстві. Каже, життя дарувало геніальних учителів та унікальні середовища. Випадково надрукував статтю в газеті, назви якої не пам'ятає. Одразу посипалися пропозиції від інших.Створив власну школу письменницької майстерності. "10 років тому звернулися до мене, щоб навчив писати. Зібрали 12 охочих, і я почав читати лекції, – каже Водічка. – Розробив специфічний курс. Гарантую: якщо прийшов, точно навчишся. А потім почав навчати ще й ораторського мистецтва".Пише переважно російською. Автор книжки "Земля замріяних янголів". "Українська філософічна душа не сприймає різких нордичних думок і вчинків, – пише. – Адже очікування дива – це найскладніша внутрішня практика. Вона не дозволяє нам відволікатися на суєтне. Тільки хрущі, які "над вишнями гудуть", мають право турбувати нас вечорами. Нас безглуздо чим-небудь спокушати. Від самого початку свого існування помістивши себе в центр Всесвіту, ми живемо в іншому вимірі. Нам не потрібна мета. Ми самі є метою. Ми ні в кому не відчуваємо потреби, але в нас мають потребу всі: варяги любили у нас пожити, татари – поживитися, Петро?I не міг без нас спорудити Петербург, його дочка не могла спати без нашого чоловіка. Сталінові ми допомагали охороняти табори, а Гітлерові – воювати. У нас так багато чудотворного здоров'я, що навіть Чорнобиль ми погодилися взяти на себе".Дружина Марина – тренер із лікувальної гімнастики. Дочці Златі – 10 років
Густав ВОДІЧКА (справжні ім'я та прізвище – Юрій Топчій), письменник, історикНародився в Києві 1961 року. Закінчив історичний факультет столичного Університету імені Шевченка. Перша освіта – спеціаліст із виробництва мікросхем.Писати почав у дитинстві. Каже, життя дарувало геніальних учителів та унікальні середовища. Випадково надрукував статтю в газеті, назви якої не пам'ятає. Одразу посипалися пропозиції від інших.Створив власну школу письменницької майстерності. "10 років тому звернулися до мене, щоб навчив писати. Зібрали 12 охочих, і я почав читати лекції, – каже Водічка. – Розробив специфічний курс. Гарантую: якщо прийшов, точно навчишся. А потім почав навчати ще й ораторського мистецтва".Пише переважно російською. Автор книжки "Земля замріяних янголів". "Українська філософічна душа не сприймає різких нордичних думок і вчинків, – пише. – Адже очікування дива – це найскладніша внутрішня практика. Вона не дозволяє нам відволікатися на суєтне. Тільки хрущі, які "над вишнями гудуть", мають право турбувати нас вечорами. Нас безглуздо чим-небудь спокушати. Від самого початку свого існування помістивши себе в центр Всесвіту, ми живемо в іншому вимірі. Нам не потрібна мета. Ми самі є метою. Ми ні в кому не відчуваємо потреби, але в нас мають потребу всі: варяги любили у нас пожити, татари – поживитися, Петро?I не міг без нас спорудити Петербург, його дочка не могла спати без нашого чоловіка. Сталінові ми допомагали охороняти табори, а Гітлерові – воювати. У нас так багато чудотворного здоров'я, що навіть Чорнобиль ми погодилися взяти на себе".Дружина Марина – тренер із лікувальної гімнастики. Дочці Златі – 10 років

Українці – єдина у світі козацька нація. Ми не просто прагнемо свободи – ми маємо її за будь-яких умов, стверджує письменник та історик Густав Водічка

Ви написали книжку "Земля замріяних янголів". Вірите, що ми колись вийдемо зі стану замріяності?

– Перебувати в розслабленому стані філософської напівдрімоти – цілком нормально. Це є і наша суть, і наше буття, з якого ми складаємося.

Це, скоріше, проблема для нас, ніж сильний бік?

– Не може бути проблемою схід сонця. Бо він закономірний. Ми – єдина у світі козацька нація. Є козацькі території. А вся нація – тільки у нас. Це особливий стан духу, погляд на себе, ставлення до життя. Це не просто прагнення свободи. Це – спосіб буття, коли свобода знаходиться в будь-яких умовах.

На початку ХХ століття ми, "замріяні", не змогли створити собі державу, тоді як поляки відвертілися від більшовиків.

– Тому що поляки – це імперська нація. Так само, як німці, британці, росіяни, іспанці. Українці – нація козацька. Вона живе за межами якогось проекту, тому що не існує такого проекту – бути вільним. Воля не передбачає певної мети, якою є державне будівництво, сплата податків і підпорядкування сенсів, що нам огидні. У поляків у головах була чітка концепція держави. А в нас правове бездержавне суспільство капіталістичного типу. Простіше – анархія. Це такий вид порядку, коли кожен є главою держави, де влада не може бути священна. Гетьмана в нас вибирають для того, щоб відповідав за наслідки. Він повинен сісти на кіл – за те, що не вдалося (козаки при оточенні часто відкуповувались від польської адміністрації тим, що здавали своїх отаманів в обмін на свободу товариства. – "Країна").

Держави "Україна" в класичному розумінні немає і зараз. Існує таке приватне підприємство групи фізичних осіб.

І група фізичних осіб прагне в Євросоюз. Що ви про це думаєте?

– Особливо вони туди не хочуть. Бандит не може хотіти в Євросоюз, у нього немає таких планів. Інша річ, що і в Росію вони не прагнуть. Тому розділилися між собою: одні імітують любов до Брюсселя, інші – до Москви. Мають із цього зиск. Якщо раптом такі люди кажуть: давайте в ЄС, то треба шукати кримінальний мотив.

Вірите в існування наднаціональних спільнот?

– Звичайно. Світ поділено на чотири частини – ліберальний, російський, ісламський та індокитайський.

Хто ми?

– Україна перебуває посередині між ліберальною і російською цивілізаціями. Цивілізація – це змістоутворювальні вектори розвитку. Для них головне: як вони співвідносяться із сенсом життя. Не просто, як жити, а – навіщо. Україна – острів. Ми навіть кажемо російською – на Україні. Подібно до того, як – на Кубі. Ми – острів у Європі.

Зірка американської політології Самуель Гантінґтон (1927–2008) у книжці "Зіткнення цивілізацій" 1996 року писав: "Україна – розколота країна з двома цілком різними культурами. Лінія розлому, що відділяє Захід від православ'я, проходить прямо по її центру ось уже кілька століть. Один з імовірних варіантів для України – розкол на дві частини по лінії розлому".

Білорусь теж поділена?

– Ні. Білорусь належить до російської цивілізації.

Але російський світ не дотягує до цивілізації. Хоча б демографічно.

– Тому їм і потрібні Білорусь та Україна. З ними вони вирішують велику кількість питань. По-перше, набирається критична маса людей. По-друге, відмінності між цивілізаціями не кількісні, а якісні: ліберали – це постмодерн, ісламська цивілізація – контрмодерн, індокитайці – модерн. А російська цивілізація – в занепаді. Хоча зараз у них почалося інтелектуальне бродіння, і є шанс на відновлення.

Ви не хотіли б виїхати з "острова" Україна?

– У Тридцятилітній війні у першій половині ХVII століття кожен третій найманець був українець. Гігантські ватаги вихідців із наших земель воювали, жили і заробляли гроші в Європі. Чому ж вони повернулися? Я побував там, бажання залишитися нема. Нецікаво. Для мене Україна – не тільки місце проживання, а сенс сам по собі.

Тридцятилітня війна – один із перших загальноєвропейських збройних конфліктів. Тривав із 23 травня 1618-го до 24 листопада 1648 року між двома угрупованнями держав: габсбурзькою та антигабсбурзькою коаліціями за домінування на континенті. Війна розпочалась як релігійний конфлікт між протестантськими князівствами Священної Римської імперії і католицькою династією Габсбургів. На завершальному етапі втратила винятково релігійний характер. Закінчилась створенням принципу: чия влада, того й віра. Українці брали участь у війні на різних її етапах як найманці.

Таке враження, що ви песимістично налаштовані щодо майбутнього України і світу.

– Давайте вийдемо на вулицю й пошукаємо оптимізму. Підійдемо до міліціонерів – з'ясуємо, що вони не оптимісти. Підійдемо до тих, до кого підходять міліціонери – теж не оптимісти. Зараз оптимісти тільки серед божевільних або серед специфічного офісного планктону, який тренують на позитивне мислення. А спробуйте знайти бодай одне хороше утопічне кіно за останні 20 років, де є світле майбутнє. Не знайдете – ні в Європі, ні в США, ніде. Є тільки антиутопії.

Що буде з Україною років за 20?

– В Африці є країни, де постійно фіксують падіння економіки. Якщо воно може бути нескінченним, то нам нічого не загрожує. У Криму бачив палаци з написом: 1913 рік. Їх власники думали, що помруть там у глибокій старості. А протягом 70 років у палацах жили піонери, які лікувалися від туберкульозу. Вони закопували послання майбутнім поколінням. Їхні надії теж не збулися. Прогноз у світі, де люди не можуть вгадати погоди, – марна штука.

Альберт Ейнштейн писав, що "розривається між формулами і політикою". У вас є подібні розриви?

– Він це сказав у контексті: хочеться бути вченим, але неминуче є політичні наслідки. Коли фізик чи письменник ділиться знаннями, то не уявляє, як їх використовуватимуть політики. Науково-технічний прогрес за останні 100 років пішов так далеко вперед, що людський розвиток не встигає. Атомна бомба опинилася в руках дикунів. Це – розрив, за який інтелектуали несуть пряму відповідальність. Ейнштейн усвідомлював це, тому хвилювався.

Чи сильний зв'язок між теоретичними відкриттями і нашим практичним життям?

– Зв'язок – прямий. Наприклад, Стівен Гокінґ (британський астрофізик, дослідник чорних дір та популяризатор науки. – "Країна") вивчає теорію відносності Ейнштейна, а потім каже, що є чорна діра, де час зупиняється. Далі продовжує: спочатку був Великий вибух – нескінченна маса за нульового обсягу. Після цього почалося розширення Всесвіту, і зародився час. Якщо повернутись у зворотному напрямку, то час зупиняється. Звідси Гокінґ робить висновок: Бога нема, бо у Творця не було часу для створення Всесвіту. Відповідно – нема раю, а всі моральні закони не потрібні. Політичні наслідки: бери ніж, ріж сусіда – покарання не буде. Про це говорить видатний учений, про це знімають фільми. Гокінґ не поцікавився, як ця концепція виглядає для християн. А Бог існує за межами часу. Вічність – це відсутність часу. А відсутність часу – це тут і зараз, і одночасно скрізь. І ми боремося за вічне життя, де не буде часу. У нас є вибір. І навколо нього будується моральна концепція. Тобто і квантова механіка, і астрофізика та інші науки прямо впливають на культуру й політику. Спочатку пише письменник, потім економіст, далі – революціонер, а за ними говорять гармати.

В українському суспільстві є енергія для поступального руху?

– Треба жити відповідно до своєї групи крові. Не гратися в чужі нам світи, які ми намагаємося кумедно копіювати. Не потрібно обманювати себе, що можемо щось очікувати від уряду, президента, Верховної Ради. В кожному районі України можуть зібратися на площі декілька тисяч соціально активних озброєних людей і прямо там вирішувати всі питання. Начальство міняти щороку. Одразу віддавати під слідство. Винних карати на горло. Без депутатів і без президента. Власне, так питання колись і вирішували. За нами плаче Козацька доба.

Однак розв'язання однієї проблеми може породити дві нові.

– Так, але все одно проблеми треба розв'язувати. Хоч усе закінчиться погано – у будь-якому разі. Про це кажуть усі антиутопії. Адже ми живемо у світі часу.

 

Зараз ви читаєте новину «"Якщо раптом такі люди кажуть: давайте в Євросоюз, то треба шукати кримінальний мотив"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути