Після війни в нас може бути політична криза, – каже економіст Андрій Длігач
Верховна Рада проголосувала за підвищення податків. Військовий збір зросте до 5 відсотків. Водночас країні не вистачає 500 мільярдів гривень до кінця 2024-го для фінансування Сил оборони, зокрема зарплат військовим. Чому цих витрат не спрогнозували раніше?
– Цих витрат не заклали, бо базовим сценарієм для Кабміну було завершити війну влітку 2024-го. Але цей сценарій не справдився. Тому потрібно збільшувати видатки, підвищувати податки. Як знайти спосіб фінансування – це питання до Кабміну і Верховної Ради.
А які є способи?
– Базовий – залучення фінансування міжнародних партнерів, тобто гранти й кредити. Та наші партнери не фінансують оборонних витрат. Бо платники податків інших країн не мають платити за оборону нашої держави. Це офіційна версія. У мене інший погляд: ми із самого початку великої війни були непрозорі для партнерів, не узгоджували з ними зростання наших воєнних витрат, зокрема зарплат військових, та потреб – і це, можливо, призвело до таких обмежень. Утім, частину воєнних витрат нам покривають постачанням зброї.
Партнери не хочуть платити зарплати нашим бійцям, але ми самі можемо одночасно підвищувати економічне забезпечення наших військових та оптимізувати воєнний бюджет. Для цього можемо частково робити виплати у вигляді акцій державних банків чи інших ресурсних можливостей, які в держави є. Крім того, наші військові значну частину особистих коштів спрямовують на закупівлю амуніції. Тож треба покращити їм забезпечення, щоб вони на це не витрачали своїх грошей. Турботу про сім'ї військових може взяти на себе держава – і це вже не буде частиною воєнних витрат, отже може покриватись із зовнішніх джерел. Замість гемблінгу – фондовий ринок. І так далі. Потрібно шукати способи раціонального використання обмежених ресурсів і при тому збільшувати забезпечення наших захисників.
Які є ще джерела фінансування?
– Мінфін розуміє, що податки – далеко не основне джерело. Є ще доходи державних підприємств. Є інструменти, які спрацьовують через часткову девальвацію гривні – але це ризикований крок, який призводить стратегічно до негативних економічних наслідків. Є можливість розміщення додаткових облігацій внутрішньої державної позики. Є інструменти, які грають на збільшення надходжень до держбюджету. Є і податки, які можна підвищувати.
Ми непрозорі для партнерів
Бізнес із розумінням ставиться до зростання певних податків. Тільки ж яких? Акцизів, зокрема на солодкі напої. Хотілося б уникнути підвищення ПДВ, проте це менш шкідливо, ніж чинні пропозиції уряду. Бізнес навіть розуміє, що в перспективі не уникнути підняття податків з активів. Але і бізнес, і аналітичні центри категорично проти підвищення податків на працю – військовий збір один із них.
Чому?
– Бо це зло. В Україні тільки зниження податків на працю сприяло притоку інвестицій і стрімкому зростанню ВВП. Це активізує та детінізує економіку та можливості для бізнесу, споживання. Зниження податків на працю має бути нашим стратегічним вибором. Так свого часу робили Болгарія та інші країни, які хотіли економічного прориву, а не фіксування жебрацтва.
Не можна збільшувати податки на доходи підприємств, бо їх приховуватимуть, зросте тінізація. Піднімати можна податок на наддохід, як-от банківський. Чому в банків під час війни з'явився надприбуток? Бо держава змушена пропонувати підвищену ставку на цінних паперах, облігаціях внутрішніх державних позик. Можна збільшувати податки на купівлю елітних автівок.
Найменше зло – підвищення податку на додану вартість. Наше моделювання показало, якщо його піднімуть не вище за 3 відсотки (в Україні здебільшого застосовують ПДВ у розмірі 20%. – Країна), то за обсягом грошей це буде більше, ніж підняття військового збору до 5 відсотків. Тінізація у сфері ПДВ відбудеться, але вона мінімальна порівняно з тінізацією зарплат за умов підняття військового збору. Моделювання показало, що його підвищення з 1,5 до 5 відсотків призведе до того, що зарплати в тіні збільшаться з теперішніх 35 процентів до 44. У підсумку держава втрачатиме ще на сплаті податку на доходи фізичних осіб та Єдиний соціальний внесок. Тому позиція аналітичних центрів і бізнесу одностайна: не підвищувати податків на працю, а як компроміс розглянути підняття податків на додану вартість. Можна ще підвищувати податки на споживання люксових товарів.
Торік уряд теж мав проблеми з бюджетом. І теж збільшив видатки на осінь, і пояснював, що не вистачає грошей на армію і зарплати військовим.
– Два роки тому, коли упродовж нетривалого часу працював економічний штаб між Мінекономіки, Офісом президента, аналітичними центрами й бізнесом, була спроба спільного прогнозування. Частково це працює. Мінекономіки узгоджує з Міноборони, Мінфіном та Нацбанком сценарій розвитку подій. Але ні Мінекономіки, ні Міноборони не може достеменно сказати, коли закінчиться війна, бо це навіть не питання Генштабу й найвищого політичного керівництва країни. Прогнозувати можна лише сценарії, варіанти розвитку подій. Але коли не ти один керуєш ситуацією, достеменно знати, коли і що саме відбудеться, неможливо.
Є регіони, де немає роботи, а є регіони, де немає людей
Ми завжди перебуваємо у вирі кількох сценаріїв майбутнього. Можемо мати сценарій замороження війни найближчими місяцями та сценарій десятилітньої війни. І як готуватися? Звісно, потрібно бути готовими до будь-якого варіанта й мати запасні на кожен із випадків. Це означає, що в держави має бути відкрита позиція щодо наших партнерів, спільне з ними планування. Щоб не тільки ми, а й інші держави-партнери фінансували витрати України.
Але питання не лише в грошах, а й у людському капіталі. В якийсь момент Україна потребуватиме залучення військових від партнерів. Адже вона не зможе 10 років воювати сама. У нас немає мобілізаційного потенціалу, зіставного з Росією. У нас 4,9 мільйона, в них – 25 мільйонів військовозобов'язаних.
До того ж нині з різних джерел надходить інформація, що йде процес пошуку сценарію замороження війни. Що далі робитиме Україна? Якщо потрапимо в ситуацію виборів і відкритих кордонів, а також скорочення санкцій Заходу щодо РФ і військової та економічної допомоги Україні, то чи будемо готові до наступної фази війни? І що прогнозувати в наступних бюджетах? У нас занадто багато сценаріїв майбутнього, щоб уряд щось однозначно планував.
Ви зачепили тему людського капіталу й відкриття кордонів. В якому ми стані? З одного боку, ніби маємо високий рівень безробіття, а водночас говорять про потребу в 4,5 мільйона робітників-мігрантів?
– Офіційна цифра безробіття – приблизно 19 відсотків. А бізнес свідчить про 29 відсотків незаповнених вакансій (дослідження Advanter Group, серпень 2024 року. – Країна). Це структурне безробіття. Є регіони, де немає роботи, а є регіони, де немає людей. Так само і за професіями. Рішень багато. Перше – перенавчання. Людям потрібно бути мобільними, готовими до переїздів, підвищення кваліфікації, прагнути отримати більш оплачувану роботу. Це має підтримувати держава відповідними програмами з перенавчання.
По-друге, якщо ми навіть активно залучатимемо людей з інвалідністю, ветеранів, перенавчатимемо жінок, то все це не вирішить проблем. Нам не допоможуть навіть повернення українців із-за кордону й диджиталізація традиційних секторів економіки. Україна потребуватиме мільйонів додаткових працівників для економічного прориву. Якщо йдемо шляхом потроєння ВВП, на 600 мільярдів доларів ВВП, то нам додатково треба 4,5 мільйона трудових ресурсів (ВВП України на квітень 2024-го становив $189 млрд. – Країна). Ідеться про людей різноманітних професій – і різноробів, і кваліфікованих працівників. Це вимагатиме культурної адаптивності, розгортання системи підготовки суспільства до мігрантів, і мігрантів – до українського суспільства. Багато що треба зробити в цьому напрямі.
Таке зростання ВВП – це питання виживання країни, але є ще проблема енергетики. Чи є вона перепоною для нормального функціонування економіки?
– Так, певні неприємності є, але це тимчасово. До повномасштабної війни завантаження виробничих потужностей в Україні було на рівні 75 відсотків. На кінець 2023-го – початок 2024 року наш моніторинг показав 45 відсотків завантаження. Це не тільки через електрику, а й через втрату платоспроможного попиту, логістичні проблеми й інші негаразди. Взимку бізнес очікує скорочення завантаженості до рівня 35 відсотків через можливі перебої з електрикою. Маючи це як базовий сценарій, він почав активно децентралізувати енергопостачання. На початок літа 17 відсотків підприємств вказували, що готові до відключень у зимовий період, а тепер таких – 50 відсотків. Цілі міста йдуть таким шляхом – наприклад, Хмельницький і Житомир.
Питання електрики не буде таке катастрофічне, як раніше. Є певне відновлення ТЕЦ, не кажучи вже про менші за потужністю газопоршневі та газотурбінні установки. Завдяки розвитку відновлюваної енергетики, систем збереження ми вийдемо з війни модерновішою країною в електро- й теплопостачанні.
Є думка, що для швидкого розвитку економіки потрібні 15 відсотків резервних потужностей генерації, а не дефіцит електрики.
– Так, потрібно мати профіцит генерації для швидкого розгортання нових підприємств. Але сьогодні є нові технології зберігання та швидкого розгортання вітрових і сонячних електростанцій, газової генерації. А в нас нині газу надлишок. Після війни, коли ми зможемо нормально розгортати неолігархічний видобуток, Україна стане експортером електричної енергії в Європу. Це наш стратегічний напрям – бути енергетичним хабом для ЄС. Десь на 2028 рік підтягнуться ще й водневі технології, там буде вже інша система зберігання енергії.
Ми пам'ятаємо блокування росіянами Чорного моря та польську блокаду кордону. Чи врегулювала Україна ці логістичні проблеми для експорту й імпорту?
– Перше: ці питання не можуть бути принципово розв'язані, доки є світові торгові війни. Ми залежимо від українсько-польського кордону, а Варшава залежить від дотацій ЄС та внутрішніх політичних суперечок, коли 1,7 мільйона фермерів – вагомий аргумент на користь захисту ринку. Україна стала заручником внутрішньополітичної ситуації в Польщі та ЄС.
Друге: ми залежимо від Босфору та Дарданелл, тобто від Туреччини.
Третє: Україна є нині логістичним глухим кутом, бо оточена на сході та півночі ворогом. Відповідно, логістичні проблеми залишатимуться, доки Росія не буде деконструйована, демілітаризована чи демократизована. Тоді Харків перетвориться на логістичний центр.
Нині є можливості розвитку нашої логістики через Румунію, Словаччину, Туреччину. Північний напрямок теж не зовсім випадає, бо Балтійські країни та загалом Північ Європи зацікавлені у співпраці з Києвом, а Польща так чи так збільшуватиме логістичні потужності в бік України.
Імпорт на тридцять мільярдів доларів переважає експорт
Крім того, значною мірою роль із відновлення України буде покладена Євросоюзом саме на Польщу. Вони зацікавлені мати добрі відносини з Києвом і логістичні перспективи. Тому ризики мінімізовуватимуть, як це було з блокуванням кордонів. Бізнес, до речі, швидко переорієнтувався під час блокади. За місяць блокування на 50 відсотків змінилися логістичні маршрути.
Чи є небезпека інфляційного сплеску?
– Це не небезпека, а інструмент. І великою мірою популістський важіль, бо в нас держава соціально орієнтована. Та краще все ж іти шляхом реалій, щоб не перекладати болісних рішень на наступний період. Цьогорічний недостатній рівень девальвації гривні показує, що ми недоотримали суттєвої частини грошей у бюджет. Ситуація двояка. Україна імпортозалежна. Наш імпорт майже на 30 мільярдів доларів переважає експорт. Це катастрофічна цифра. Такого не може бути в нормальній економіці. З другого боку, значна частина надходжень до бюджету – це допомога Заходу в доларах і євро. У разі конвертації їх у гривню – що більший курс, то більше гривні буде в бюджеті. Водночас більше гривні потрібно, щоб купувати імпорт. У цій ситуації Нацбанк непогано балансував, але на 2025 рік прогнози поки що не оптимістичні, бо немає гарантованих параметрів міжнародної допомоги – з необхідних 40 мільярдів доларів маємо певні гарантії лише на половину.
Що це означає?
– Буде вищий рівень і девальвації, і інфляції. Це заплановано в бюджеті. Держава змушена частково вдаватися до інфляційного фінансування бюджету. Мінекономіки на 2025-й прогнозує курс 45 гривень за долар.
Чи може Україна розраховувати 2025 року на новий пакет допомоги від Вашингтона?
– Усі чекають результатів президентських виборів у США. Після них або Камала Гарріс, або Дональд Трамп ухвалюватиме рішення про допомогу Україні. В обох сценаріях наш аналітичний центр вважає, що 2025-го ми отримаємо не меншу допомогу, ніж 2024-го.
Скільки ж зовнішніх грошей Україні потрібно на наступний рік?
– Позиція уряду – понад 38 мільярдів доларів. Ми вважаємо, що буде потрібно майже 45 мільярдів.
Чи має керівництво держави бачення того, як уникнути економічної кризи після війни?
– І уряд розробляє програми, і в аналітичних центрах підготовлені плани. По війні в нас може бути швидше політична криза, ніж економічна. Тут важливий досвід відновлення Балканських країн, як-от Хорватія та Словенія, де політичних криз вдалося уникнути. Вони у три-чотири рази збільшили ВВП. А от Боснія і Герцеговина опинилася в політичній кризі. Вона нічого не змогла запропонувати ні своїм талантам, ні бізнесу, ні інвесторам, тому отримала й демографічну, й економічну кризи. Усе залежить від єдності – чи не пересваримося ми політично. Сподівання на це в мене мінімальні. Надія, що бізнес і громадянське суспільство, всупереч політичним чварам, зможуть утримати лінію українського розвитку.
3 
1
Коментарі