Один із моїх улюблених філософів - поляк отець Юзеф Тішнер. 28 червня минуло 10 років із дня його смерті. Так сталося, що у ці роковини я був у Варшаві. Перше, що зробив того ранку - пішов читати, що про нього пишуть газети.
Одна з двох найбільших Rzeczpospolita не помістила про отця Тішнера жодного рядка. Але знайшла місце для реклами польського перекладу книжки московського патріарха Кирила. Хвалили Кирила за боротьбу з лібералізмом та його уособленням, Європейським Союзом і за безкомпромісний захист фундаментальних християнських цінностей. Це те, пише газета, чого полякам варто повчитися в Кирила.
Натомість конкурентна цьому виданню Gazeta Wyborcza подала аж декілька матеріалів про Тішнера. В одному з них вона цитує фрагмент його розмови з журналістом Яцеком Жаковським: "Знаєш, коли я дивлюся на свою роботу священика і філософа, ловлю себе на тому, що ті кількадесят років я працював головно над людською надією. Людина не може працювати над любов'ю інших, бо кожен сам повинен працювати над своєю любов'ю. Говорячи щиро, нема що працювати і над вірою, бо це є ласка Божа - або комусь дана, або, на жаль, не дана. Натомість над людською надією, від дитини з дитсадка, учня й аж до дорослого треба постійно працювати в різних ситуаціях та різних життєвих поворотах".
Подібну цитату Тішнера я привів у своїй недавній статті Nil Desperandum: "Священик, який говорить про розп'яття, може сказати: "Подивіться, які ви грішні і злі, бо ви розп'яли Сина Божого". Тоді він робить людей свідомими своєї вини і гріха і до певної міри понижує їх у власних очах. Але він може також сказати: "Дивіться, які ви важливі, великі й гідні, що за Вас помер Син Божий".
Мій текст передрукували декілька інтернет-видань. Із коментарів до нього бачу, що власне ця цитата зачепила читачів чи не найбільше. Українці сильно потребують, щоб хтось говорив із ними саме такою мовою, якою говорив із поляками Тішнер. Ця мова не веде до боротьби проти когось - проти комуністів, лібералів, націоналістів. Вона веде до боротьби за щось. І цим чимось є наша людська гідність.
Натомість мова наших політиків та їхніх політруків побудована на постійному приниженні іншого. 2005-го бачив у Донецьку плакати, на яких про українців було написано як про націю "вуйків та гуцулів". У моєму рідному Львові ходять листівки, де росіян зображають як беззубого москаля, який говорить тільки матюками.
Певна богословська традиція зображує Бога як похмурого бухгалтера, який вилічує на рахівниці усі наші гріхи і погрожує неминучою розплатою
Цей світський фундаменталізм має свого відповідника в певній богословській традиції, що зображує Бога як похмурого бухгалтера, який не має нічого іншого до роботи, як вилічувати на рахівниці усі наші гріхи й погрожувати неминучою розплатою. За такого рахунку кожен із нас є негідником - а тому кожного з нас можна й варто принижувати.
Заслугою польської "Солідарності" та її головного духівника отця Тішнера було те, що вони заговорили іншою мовою - мовою людської гідності. Це була ціла коперніканська революція. Тішнер, як і його більш відомий союзник, Іван-Павло ІІ, не з'явилися на голому місці. Однак про польську католицьку церкву говорять, що вона дуже любила Івана-Павла ІІ, але якби її воля, вона ніколи не вибрала б його Папою.
Тішнер виводився радше зі світської традиції, що поєднувала боротьбу за гідність "принижених та ображених" із блазнюванням перед високочолими жерцями. Добрий гумор був її неодмінною зброєю. У віденському Інституті людини досі згадують, як одного дня, після тяжкого перельоту, Тішнер улігся на дивані в симпатичної секретарки директора й попросив її не будити його за жодних обставин - хіба що Папа видасть наказ про скасування целібату.
Один із секретів тішнерівського успіху полягав у тому, що він походив із бідної гірської околиці на польсько-словацькому пограниччі. А околиці й пограниччя завжди були територіями великих єресей і нетрадиційних ідентичностей (Тішнер - німецьке прізвище!). За квлька років до смерті вийшла його Historja filosofiji ро g?ralsku - що по-українськи можна перекласти приблизно як "Історія філософії для гуцулів". Десятиріччя смерті Тішнера я вирішив відзначити по-своєму: пішов до варшавської книгарні й купив цю книжку, пообіцявши собі, що одного дня зможу помогти появитися їй в українському перекладі.
3 
1
Коментарі