"Ходять швидко, ніхто не усміхається"

У зоні ризику в анексованому Криму перебувають три групи людей, – каже публіцист Лариса ВОЛОШИНА

Крим чотири роки окупований Росією. Як живеться там?

– Настрої пригнічені. Навіть оспівувач російської анексії, блогер Олександр Горний, постійно пише: сталося не так, як гадалося. Кримчани все частіше говорять, що їх ошукали.

Ті, хто їздить на півострів до родичів, кажуть: на вулицях мало людей, а ті, що є, – приїжджі з Росії. Таке враження, що з-за кожного рогу спостерігає ФСБ­шник. Перехожі ходять швидко, ніхто не усміхається.

За минулий рік кількість тяжких злочинів і пов'язаних зі шкодою для здоров'я й життя збільшилася на понад 200 відсот­ків. А до окупації переважали майнові злочини – шахрайства, крадіжки, корупція. Зараз там більше агресії: вбивства, зґвалтування. Путін, анексувавши півострів, дав людям зрозуміти, що можна все. Спершу показав це окупацією, а потім – війною проти України на Донбасі. Кримське суспільство починає трансформуватися під ці лекала.

Кримчани, які підтримували анексію, спокусилися на російські зарплати і пенсії.

– Ті, хто працює із спецпризначенцями, ФСБ, армією, – стали заможнішими. А більшість бюджетників збідніли.

Чотири тисячі українців, які відмовилися від російських паспортів, змушені кожних 90 днів виїжджати на материкову Україну й відмічатися. Хто мешкає у відомчому чи комунальному житлі, мають проблеми з майном. Не можуть користуватися медициною, бо не отримали російських державних полісів. Влаштуватися на роботу теж нереально.

Учасники мітингів проти окупації, які виходили з українськими прапорами, змушені були залишити Крим або перебувають під наглядом. Їх обшукують, арештовують.

 

Хто перебуває в найбільшій зоні ризику?

– Перші – кримські татари. Вони визнані корінним народом Криму. Тому саме їх існування є загрозою для російського імперського міфу й руського півострова.

Друга група – українські патріоти. Кажу: за політичною ознакою, а не етнічною. Це ті, хто розуміють і говорять, що були порушені закони.

Третя група ризику – це люди, які сприйняли окупацію. Або не опиралися їй. Вони виховані в українській правовій вольниці й виходять на мітинги проти забудови пляжів, вилучення земельних ділянок, проводять пікети проти руйнування заповідників і знищення природних ресурсів. Ці люди нібито не виступають проти Росії і Путіна. Навіть пишуть йому листи із закликами втрутитися. Однак теж ризикують, бо по-іншому сприймають себе і владу. Звикли вимагати, а не просити. А РФ як держава тримається на тому, що громадяни не висловлюють незадоволення владою.

Якщо в Криму пройти із синьо-жовтим прапором, сказати, що Крим – це Україна, що загрожує такій людині?

– Можуть напасти. Туди завезли велику кількість людей із Росії. Плюс багато тих, хто воював на Донбасі. Вони ненавидять усе українське. Для них це щось вороже на рівні рефлексу. Якщо говорити українською чи кримськотатарською – можна отримати по голові.

Недавно колишній "беркутівець", а зараз працівник ФСБ, побив нагайкою хлопця за наклейку з українською символікою на велосипеді. Це сталося в центрі Сімферополя. Потім проти хлопця відкрили карну справу – за розповсюдження ідей нацизму.

А ув'язнити за публічний український патріотизм можуть?

– Посадити – не посадять, але переслідуватимуть за щось інше.

За що ув'язнюють кримських татар?

– Їх звинувачують в екстремізмі, під який потрапляє навіть вислів "Крим – це Україна". Рядки з міжнародних резолюцій, в тому числі Генасамблеї ООН, в Росії вважають екстремізмом. Так само злочинною й небезпечною в РФ визнана релігійна течія Хізб ут-Тахрір. Хоча немає жодного випадку екстремізму, який вчинили б її представники.

Є ще один привід посадити. Це участь у Майдані чи фото із соцмереж на тлі української символіки. Таких можуть звинуватити в побитті "беркутівців" у Києві 2014 року. Причому знайдуться силовики, які скажуть: ця людина мене била чи скалічила.

Тиснуть на родичів ув'язнених за екстремістськими статтями. До них приходять з обшуками. І коли дружини, матері, доньки питають: "Для чого ви перевертаєте весь дім?" – їх арештовують за супротив поліції. Володимира Балуха посадили майже на чотири роки за цією статтею. Спершу переслідували за українську символіку й демонстрацію того, що він – українець. А потім підкинули патрони й вибухівку. Її колись вилучили в Махачкалі й мали зберігати на ФСБ­шних складах. Але чомусь вона з'явилася на горищі в Балуха.

Так влада демонструє українським громадянам у Криму, що вони там не бажані. Дехто виїжджає.

На їхнє місце завозять якутів і сибіряків?

– У Росії діє програма "гідна старість". Банки видають кредити під низькі відсотки для придбання нерухомості в Криму. Перевагу надають військовим пенсіонерам, представникам спецслужб у відставці. Загалом на півострів завезли майже мільйон осіб.

Кримчанам таких кредитів не видають. Навпаки – їм пропонують їхати на Далекий Схід.

Чим завезені росіяни займаються в Криму?

– Є різні категорії. Одних завозять цілеспрямовано, інші купують помешкання і перебираються жити. Є спецслужби, прокурори, Чорноморський флот.

Солдати і військові живуть по санаторіях, але для них швидкими темпами будують житло. Навіть деградований Крим порівняно з російською глибинкою є взірцем комфорту. Тим паче знизили ціни на нерухомість: українці, яким не подобається окупація, продають житло.

Уповноважений президента у справах кримськотатарського народу, народний депутат Мустафа Джемілєв каже, що Росія перетворює Крим на військовий майданчик, завозячи туди ядерну зброю.

– Пишуть, що завезли шість ядерних боєголовок. Та, оскільки МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії. – Країна) не має туди доступу, перевірити це неможливо. Судячи із фотозйомок, на півострові ремонтували ядерні сховища. Навіть якщо в них немає зброї, лякати світ можна.

Чи добудують Керченський міст?

– Добудують. Питання в тому, скільки він проіснує. Міст утратив ту економічну привабливість, заради якої його починали зводити. Росія хотіла возити через нього товари з України – до себе і в Казахстан. Тепер ця ідея неактуальна, адже в нас немає торгівлі з Кримом.

Керченський міст – дорога споруда. Нещодавно з'явилася інформація, що потрібно додатково 3 мільярди рублів на підкріплення опор і ґрунтів (вартість будівництва Керченського мосту становить понад 300 млрд руб. – майже $5 млрд. – Країна).

Нам варто спокійно ставитися до цього будівництва, бо Росія бездумно витрачає гроші. Ну й нехай.

Російські опозиціонери пропонують вирішити проблему Криму проведенням ще одного референдуму – чесного. Якими були б його результати зараз?

– Кримчани проголосували б за Росію. Так само, як на попередньому референдумі, якби він був чесний, підтримали б Україну. Люди думають про зарплати, пенсії і власний спокій. Вони пережили цей армагеддон: зміна документів, паспортів, договорів постачання газу, світла, води в кожну квартиру. Ще раз пройти цей шлях не захочуть. Тому референдуму допускати не можна.

Анексія Криму – це поведінка садиста: жертву приковують до батареї, а за кілька місяців вона сама на все згодна. Росія викрала півострів із людьми, прикувала до себе, позакривала кордони, змусила пережити страх. А тепер їм кажуть: ну, можете проголосувати так, як хочете. Люди дезорієнтовані, налякані. Вони не можуть свідомо обирати, де їм буде краще.

Крим для України втрачений?

– Навпаки, вважаю, що ми нарешті його отримали.

У Криму все, що стосувалося українських державницьких сенсів, було на маргінесі. Були кримські татари, з якими боролася місцева влада. Було "русскоязычное население", а українців там ніхто в очі не бачив. Хтось говорив українською мовою, хтось носив вишиванки, але це було на рівні ДК "Комунальник". Окупація поставила питання: що для нас є країна і хто є ми?

Цей процес почався з демонстративної військової й інформаційної операції. Але ми потрохи збираємося докупи. Переселенці з півострова, на відміну від представників Донбасу, консолідовані. Вони не говорять ні про яке примирення з окупантами. Ніхто не каже про необхідність захищати російськомовних бабусь. Ніхто. Вони єдині в розумінні себе як представників українського Криму.

Але по факту Крим – анексована Росією територія, де діють закони РФ. Якщо ситуація не зміниться, то за 10–15 років чи не буде це очевидний факт для світу?

– Країни Балтії 45 років були під окупацією, але відчували себе окремою нацією і окупованим народом.

У випадку із Кримом теж неважливо, скільки років мине. Важливо, що ми не забудемо, хто ми. Кримські татари не забудуть. Ця стежка поверне Україну в Крим.

×