четвер, 08 грудня 2022 20:45

"Люди мерли з голоду, хоча було повно зерна"

Найжахливіший вигляд мали діти з кістлявими руками й ногами, що виступали з роздутих животів

– Ти маєш вигляд, наче привидів побачив, – каже студент Дніпропетровського металургійного інституту Віктор Кравченко однокурснику, який повернувся з Полтавщини.

– Я справді їх бачив, – відповідає той.

Автор: GettyImages
  Чоловік вивозить зерно із села в Дніпропетровській області, початок 1930 років. Збіжжя Радянський Союз продавав за кордон. На потреби селян не зважали
Чоловік вивозить зерно із села в Дніпропетровській області, початок 1930 років. Збіжжя Радянський Союз продавав за кордон. На потреби селян не зважали

Зустрічаються на зборах осередку Комуністичної партії восени 1932-го. Агітують по селах за колективізацію. Заможні селяни мають віддавати своє майно і працювати в колгоспі нарівні з бідняками. Тих, хто опирається колективізації, називають куркулями й розоряють.

Студентам забороняють обговорювати побачене в селах. Інформація шириться таємно. Влада називає це антипартійними чутками, за них переслідує й арештовує. Тому, помітивши наляканий погляд однокурсника і готовність поділитися чимось страшним, Кравченко йде геть. Він переконаний, що влада робить усе для покращення життя селян і робітників. Бере активну участь у вдосконаленні роботи Дніпропетровського металургійного заводу, на якому працював до вступу в університет.

Наприкінці 1931 року обком партії направляє Віктора Кравченка в Нікополь на будівництво металургійного комбінату. Знають, що там є проблеми, і хочуть, щоб молодий інженер виявив причини.

Забороняють обговорювати побачене в селах

Він застає хаотично розставлене по території майбутнього підприємства дороге американське обладнання, що псується. Робітники живуть у дерев'яних бараках, хоча спочатку для них мали звести житло. Багато хворих. Показують щурів та встелені блощицями нари. Кажуть, що тих, хто скаржиться на умови, заарештовують. Керівництво виправдовується – мовляв, немає повноважень і можливостей покращити становище.

Віктор Кравченко пише звіт для партійного керівництва та особисто доносить інформацію міністру важкої промисловості СРСР Серго Орджонікідзе. Познайомився з ним під час зустрічі на заводі у Дніпропетровську.

"Під час попередніх відвідувань Москви я не так помічав контраст між нею та рештою країни, – пише Кравченко у книзі "Я вибрав свободу" 1946-го. Видав її після втечі до США. – Це був контраст через частково поліпшений стан Москви, але ще більше через швидкий занепад інших міст. Черги біля крамниць були не такі довгі, а полиці – не такі голі".

Орджонікідзе обіцяє все врахувати. Кравченку виділяють тисячу карбованців та автомобіль Linkoln, селять у готель "Метрополь". Пригощають вишуканими напоями та стравами.

Повернувшись у Дніпропетровськ, Віктор соромиться навіть батькам розповідати про блага, якими користувався в Москві, – "через якесь глухе невиразне почуття провини".

"Повернувшись додому з лекцій, я збирався піти до ванної кімнати помити руки перед вечерею. Мама зупинила мене і прошепотіла, що зараз там миється маленька дівчинка Катруся", – згадував Кравченко. Її підібрала в поїзді двоюрідна сестра Віктора. Дитина просила хліба. Її сім'я мала коня, корову, теля, овець, свиней. Міліціонери відібрали все зерно. Заборонили забивати худобу на м'ясо. Коли батько зарізав свиню, його сильно побили. Потім переписали й вивезли возами всі меблі, одяг, посуд. Худобу передали в колгосп, а сім'ю відправили в Сибір. Під час зупинки мати відправила Катрусю із сестрою роздобути молока для малого брата. Дівчатам дали молока, але поїзд поїхав без них. Діти пішли жебракувати. Під час втечі від міліціонера розділилися й більше не бачилися.

Автор: sciencephoto.com
  Радянські активісти проводять збори селян-колгоспників перед початком жнив, Київщина, початок 1930 років. Колективні господарства створювали шляхом відбирання земель, реманенту, насіння та худоби в селян-одноосібників. Власників висилали в Сибір
Радянські активісти проводять збори селян-колгоспників перед початком жнив, Київщина, початок 1930 років. Колективні господарства створювали шляхом відбирання земель, реманенту, насіння та худоби в селян-одноосібників. Власників висилали в Сибір

"Довго я захищав свою віру від підривних фактів, – писав Віктор Кравченко. – Я уникав можливостей поїхати до районів колективізації. Але горе однієї невинної дитини змусило задуматись над долею всіх селян. Вирішив при першій же нагоді потрапити до села".

Така можливість з'являється, коли комуністів відправляють проконтролювати завершення жнив 1932 року. Видають пістолети.

Кравченко зупиняється в хаті, на яку вказує голова села Підгороднє біля Дніпропетровська. Господар із дружиною, донькою і сином запрошують повечеряти. Подають борщ, печену картоплю та квашені огірки. Гості звертають увагу, що хліб порізаний тонюсінькими скибками. І тримають їх дуже обережно. Приїжджі дістають ковбасу, кілька видів риби, запечену курку, цукерки. Пригощають.

– Дякую, дякую, – повторює жінка. – Ви принесли радість у нашу оселю.

Дівчатам дали молока, але поїзд поїхав без них

– У нас іще краще, ніж у більшості людей тут, але теж досить важко, – каже чоловік. – Того, що маємо, не вистачить до нового урожаю. До чого ми дійшли в нашій Україні.

Гості питають, чому хлопчик сумний і його не радують навіть цукерки. Він прийомний. Його батька назвали куркулем і вивезли кудись. Мати наступного дня повісилась у хліві. Дитина щодня ходить до своєї порожньої хати, оглядає подвір'я, ні з ким не говорить.

"Велика кількість реманенту й машин, до яких раніше власники ставилися дбайливо, як до скарбу, тепер була розкидана просто неба, брудна, заіржавіла й поламана, – згадував огляд колгоспного подвір'я Віктор Кравченко. – Виснажені корови й коні, зашкарублі від засохлого гною, вешталися по двору. Ця картина шокувала. Це було так протиприродно для українського селянина".

Біля колгоспної контори чують крики і плач. Це загін ДПУ (Державне політичне управління. – Країна) проводить облаву на так званих куркулів. Збирають до 20 селян із речами. Люди мають сліди побоїв.

Неподалік жінка підпалює жмут соломи й закидає на стріху.

– Безбожники! Душогуби! – кричить. – Ми працювали все життя на цю хату. Ви не матимете її. Хай вогонь її забере!

Люди кидаються до хати, виносять речі. Гепеушники женуть із села затриманих.

"Підозра, що ці жахіття не випадкові, а заплановані й санкціоновані найвищою владою, пустила паростки в моїй душі, – згадував Кравченко. – Того вечора вона переросла у переконаність, яка позбавила мене надії. Це був сором".

Ці жахіття не випадкові, а заплановані й санкціоновані

Кравченко обліковує із селянами зібраний урожай. Хоче наочно показати результат спільної праці. Ділить на кожного члена колгоспу.

– Як розтягнути 1200 грамів, щоб прогодувати родину до нового врожаю, знає лише Бог і, може, ваша партія, – завершує підрахунки голова.

– Думаю, ми всі помремо з голоду, – підсумовує інший селянин.

Автор: GettyImages
  Віктор Кравченко виступає в суді в Парижі, березень 1949 року. Він працював на керівних посадах на радянських металургійних заводах та в уряді. Під час Другої світової війни увійшов до закупівельної комісії Радянського Союзу у Вашингтоні. 1944-го отримав там політичний притулок. За два роки видав автобіографічну книжку "Я вибрав свободу". Описав Голодомор, репресії, співпрацю Сталіна й Гітлера. Французька ліва газета Lettres Française назвала автора брехуном і наклепником. Кравченко подав на газету до суду, виграв і отримав компенсацію
Віктор Кравченко виступає в суді в Парижі, березень 1949 року. Він працював на керівних посадах на радянських металургійних заводах та в уряді. Під час Другої світової війни увійшов до закупівельної комісії Радянського Союзу у Вашингтоні. 1944-го отримав там політичний притулок. За два роки видав автобіографічну книжку "Я вибрав свободу". Описав Голодомор, репресії, співпрацю Сталіна й Гітлера. Французька ліва газета Lettres Française назвала автора брехуном і наклепником. Кравченко подав на газету до суду, виграв і отримав компенсацію

Кравченко пише звіт про побачені звірства, повідомляє й у газету "Правда". Та ніхто не реагує.

Протягом року в жителів Підгороднього влада відбирає всі запаси. Більшість людей гине.

1933-го Кравченка відправляють контролювати жнива в селах біля містечка П'ятихатки. Активістів вражає тиша на вулицях. Навіть собаки не гавкають. Їх разом із котами, мишами і птахами поїли люди. Щоб вижити, обдирають кору з дерев і б'ються за кінський гній, у якому намагаються відшукати неперетравлене зерно.

Уповноважений селиться з напарником до жінки з двома дітьми. Вони такі кволі, що вже не ходять. Її чоловіка, батька і братів вислали в Сибір.

"Найжахливіший вигляд мали діти з кістлявими руками й ногами, що виступали з роздутих, наче кульки, животів. Виснаження забрало будь-який відбиток юності з їхніх облич, перетворивши на маски катувань. Тільки в очах іще жевріла згадка про дитинство. Повсюди надибували чоловіків та жінок, які лежали розпластані, їхні обличчя й тіла були роздуті, їхні очі не мали жодного виразу".

Голови колгоспів жаліються Кравченку, що люди лежать опухлі, немає кому жнивувати. Бракує запчастин і фуражу для коней. Уповноважений дозволяє селянам скосити недозрілий овес – для тварин.

Це коштувало мільйонів життів

"Ходили від хати до хати. Те, що бачили, було невимовно жахливо, – згадував Кравченко. – На полі битви люди вмирають швидко, вони бороняться, їх підтримують товариші й почуття обов'язку. Тут я побачив, що люди вмирають на самоті, вмирають жахливо, без виправдання жертви якоюсь гідною справою. Вони опинились у пастці, їх залишили помирати з голоду, кожного у своїй хаті, через політичне рішення, яке приймалося в далекій столиці за столами для засідань і бенкетів. Не було навіть відчуття, що це жахіття припиниться".

У одній із хат знаходять мертву жінку середнього віку, одягнену в чисту вишиту сорочку. Її руки схрещені на грудях. Біля неї стоять старша жінка, хлопчик і менша дівчинка, які тихо плачуть. На печі лежить спухлий чоловік.

"Кошмарність сцени була не в мерт­вому тілі на ліжку, а у стані живих свідків", – занотовує.

Кравченко наказує відкрити притулок для сиріт у спорожнілих хатах. Для цього збирає вчителів та лікаря. Йде до невеликого маслозаводу, куди звозять усе молоко з навколишніх сіл. Продукцію експортують. Домовляється про передавання маслянки для харчування у притулку. Для нього ріжуть кілька колгоспних свиней. Усе це роблять без узгодження з вищим керівництвом, на свій страх і ризик.

За кілька тижнів уповноваженому доводиться відповідати на запитання представника ГПУ. Свої дії обґрунтовує, і представник спецслужби йде ні з чим.

Наступного дня Кравченко пояснює районному керівництву ГПУ свої дії бажанням допомогти людям. Начальник ставиться з розумінням і навіть показує доноси на Кравченка, які отримав від завербованих агентів.

Автор: GettyImages
  Діти дістають картоплю зі схованки, яку зробила їхня односельчанка, весна 1934-го. Жінка закопала картоплю під час Голодомору. Не скористалася запасом, бо вислали в Сибір
Діти дістають картоплю зі схованки, яку зробила їхня односельчанка, весна 1934-го. Жінка закопала картоплю під час Голодомору. Не скористалася запасом, бо вислали в Сибір

Якось у колгоспі ріжуть вола. М'ясо солять і ховають у льодовню. Увечері дізнаються, що частину вкрали. Кравченко просить кількох чоловіків оглянути помешкання підозрюваних. Беруть рушниці.

"Пішли до хати на околиці села. Це було місце оргій, про які селяни говорили з гіркотою, – писав Кравченко. – Крізь шпарину у віконниці я зазирнув до великої світлиці. Стіл був заставлений пляшками, м'ясом, хлібом і овочами. Інтимними групами сиділи троє чоловіків – завскладу, заступник завідувача крамниці та млинар – і три напівроздягнені жінки. Коли ми зайшли, сцена розваги змінилася панікою. Жінки плакали. "Я прийшла лише тому, що голодна", – голосила одна з них. "Вони примусили мене", – ридала інша. Мої помічники знайшли в помешканні пуд м'яса, багато сала, крупи, меду та кілька мішків борошна".

Продукти й чоловіків забирають до сільради. Вранці передають міліції.

Із початком жнив зерно починають відправляти до зерносховища біля залізничної станції. Кравченко їде туди, щоб глянути на умови зберігання.

"Зробив відкриття, від якого тремтів від жаху, – згадував. – На складі лежали тисячі пудів зерна торішнього врожаю. Це були державні резерви. За наказом уряду, їх приховали від голодних. Люди мерли з голоду в навколишніх селах, хоча неподалік було повно зерна".

Після завершення збору урожаю в село приїжджає перший секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)­У Мендель Хатаєвич. Відзначає швидке завершення жнив. Водночас вичитує уповноваженого за скошений раніше терміну овес для коней і порушення плану здавання молока.

– Ви майбутній інженер і добрий комуніст, але я не певен, що ви розумієте суть подій, – каже тихо Хатаєвич Кравченку, відвівши вбік. – Триває жорстока боротьба між селянством і владою. Цей рік був перевіркою нашої сили та їхньої витривалості. Голод – демонстрація того, хто тут господар. Це коштувало мільйонів життів, але колгоспи залишаться. Ми виграли цю війну. Ваше серце перемагає розум. Якби всі були такими м'якими, ми програли б цю війну.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

Зараз ви читаєте новину «"Люди мерли з голоду, хоча було повно зерна"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути