Росія – лайно планети Земля. За ці слова мене тричі забанив фейсбук.
Я завжди хотів вільного життя. В тому числі – роботи, що не залежала б від розкладу на підприємстві. Років 30 живу у рваному ритмі: періоди роботи 24 години на добу змінювалися творчими, так би мовити, перервами. Максимальну загрузку характеризую так: немає часу навіть футбол подивитися. Зараз почуваюся так, ніби маю паузу між зйомками. Але чи буде наступна зйомка – не знаю.
У дитинстві хотів бути вченим, фізиком-астрономом. На третьому курсі університету перейшов на загальну фізику. Маю майже 20 років наукового стажу. А врешті-решт став телеведучим і телепродюсером. Так, дивна в мене біографія.
Під час війни немає пацифістів
Живемо у прекрасний час для істориків і жахливий – для народу.
У мене дві мами. Перша померла від раку, коли мені було 7 років.
Батьки були з багатодітних сімей. У тата дев'ятеро рідних братів та сестер, у мами – шестеро, у другої мами – четверо.
Був шустрим і непосидючим хлопцем. Ходив на всі гуртки, які були в нашому райцентрі. Але щойно отримував у школі четвірку, батьки забороняли їх відвідувати. Знали, що можу добре вчитися. А раз можу, значить – треба.
Перші 60 карбованців заробив у колгоспі. Перевертав валки на полі, косив траву. Гроші витратив на фотозбільшувач.
У дитинстві бачив сни у стилі "Соляріса" Станіслава Лема. А перші спогади: як їдемо сім'єю мотоциклом на річку, як ледь не сконав у лікарні, бо мав проблеми з гландами, як із дідом-ветеринаром їздили по фермах.
Любов не стала. Ми міняємося, світ міняється, народжуються й виростають діти. Почуття видозмінюється. Потрібно завжди бути в тонусі й постійно шукати нові спільні інтереси.
Сім'я – це теж робота. І то дуже непроста.
У нас із Сашею був службовий роман. Відтоді живемо разом – мирно, дружно, весело. Дружина – категорично непублічна. Наступила на горло своїй пісні заради сім'ї. Каже: "Зірка в сім'ї має бути одна. Слава Богу, що це не я".
Мілітарний устрій – єдиний вихід для нашого подальшого життя
Я не той батько, якого діти бачать лише у вихідні. Малечі давав усі можливості для розвитку, заохочував до спорту, мистецтва, ми багато подорожували й подорожуємо. Донька ходила на танці, музику, малювання. Та сказала якось: "Єдине, що я хочу робити, – вчитися".
Авжеж, натякаємо дітям про внуків. Але ж якщо довго пиляти, робитимуть усе наперекір. Тому поки що наші внуки – три собаки й кінь Бой. То була ціла епопея, як діти цього коня евакуювали у Львів з конюшні, в яку поцілив снаряд.
Під час війни немає пацифістів.
Я хрещений, та не християнин. Усе ж я вчений, мені незбагненна історія про роль Бога у створенні Всесвіту. Для моєї сім'ї релігія – це просто частина національної традиції.
Коли мені було 9, "Динамо" виграло чемпіонат СРСР. Пам'ятаю, подумав: "Якщо я помру, як дізнаюся, хто став наступним чемпіоном?"
Я не фаталіст. Ніколи не кажу: буде так, як буде. Коли так говориш, відмовляєшся від контролю над життям. Усе, що траплялося зі мною, робив сам. А хто ж?
Заклопотана людина не думає про смерть.
Сенс життя є: робити добро, жити цікаво.
Історія країни – це історія народу. А історія народу – це історія кожної окремої сім'ї.
Щойно ми пробуємо написати свою, українську, історію, з Росії приходить стотисячне військо й каже: "Ні, тут буде так, як хочемо ми!"
Коли побачив по телевізору першого "зеленого чоловічка" у Криму, збісився. Світ умить став чорно-білим, без напівтонів.
Вірю в ментальність. Вона в нас точно різна з росіянами. Ми потребуємо жити своїм життям, у нас немає патерналізму, але ми вміємо боротися за цілі, вищі за особистий добробут. Нам важливо не ходити по коліна в багні, ми допитливі й багато подорожуємо. Тому нас до хріна всюди. Ми мирні, використовуємо свої знання для добробуту і творчості, росіяни – тільки для руйнувань.
На дурний характер росіян вплинули й кліматичні умови. Якщо у країні дев'ять місяців зима і ти весь цей час нічого не робиш, тільки бухаєш, то що з тебе доброго вийде?
Російська пропаганда – віддзеркалення тамтешніх людей. Подивіться їхні новини: Америка, Україна, ще щось – тільки не Росія. Вона їх не цікавить.
Історія народу – це історія кожної окремої сім'ї
Безвіз зіграв нам не лише на користь. Люди почали подорожувати, порівнювати й не помічати якісних, але повільних змін у нас. Навіщо чекати, поки в Теребовлі зроблять гарно, якщо таке гарне вже є в Нідерландах? Життя одне, для чого його витрачати? Але швидко лише коти народжуються.
Якщо Росію розбомблять ущент, росіяни відчують катарсис. Бо своїм "можем повторить!" наче до цього увесь світ і закликають.
Мілітарний устрій – єдиний вихід для нашого подальшого життя. Нам треба бути озброєними до зубів, аж поки не настане просвітління в головах нових росіян. Якщо такі з'являться.
Хочеш читати Пушкіна – читай. Але сенсу вивчати його у школах я не бачу. Як і російську мову. Історія показала: щойно росіяни дізнаються, що десь є люди, які знають російську, вони туди приходять.
Пенсіонером стаєш, коли вирішуєш нічого не робити. У мене таких планів поки що немає.
14 березня мені виповнилося 60. Вітаючи з днем народження, друг сказав: "Тепер тобі можна за кордон". Тільки потім збагнув, про що він. Дивно залишати свою країну під час війни.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
13 
1
Коментарі