четвер, 14 грудня 2017 13:20

"Ми втратили відчуття загрози й духу війни"

  Сергій ЗГУРЕЦЬ  49 років, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Народився у Львові 19 квітня 1968-го. Батько – військовий, мати – домогосподарка. Закінчив Львівське військове училище за фахом ”військова журналістика”. Служив у Сибірському військовому окрузі. Працював у газеті Міноборони України ”Народна армія”, військовим оглядачем на радіо ”Свобода”, у газеті ”День”. Навчався у школі управління імені Джона Кеннеді Гарвардського університету в США. Є засновником і головним редактором щомісячного журналу ”Defense Express – експорт зброї та оборонний комплекс України”. Автор книжок про оборонно-промисловий комплекс, тенденції на світовому ринку озброєнь: ”Культ: Оружейный бизнес по-украински”, ”Синдикат”, ”Техносила”, ”Арсенал України. Танки”, ”Арсенал України. Ракети”. Автор і видавець багатотомної науково-популярної серії ”Зброя України”. Окремі томи серії 2014-го отримали відзнаки конкурсу ”Книжка року”. Торік вийшла книжка ”Блеск и скрежет стали. Уроки войны”. У ній проаналізовано бойові дії на Донбасі. Про особисте життя  не розповідає
Сергій ЗГУРЕЦЬ 49 років, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Народився у Львові 19 квітня 1968-го. Батько – військовий, мати – домогосподарка. Закінчив Львівське військове училище за фахом ”військова журналістика”. Служив у Сибірському військовому окрузі. Працював у газеті Міноборони України ”Народна армія”, військовим оглядачем на радіо ”Свобода”, у газеті ”День”. Навчався у школі управління імені Джона Кеннеді Гарвардського університету в США. Є засновником і головним редактором щомісячного журналу ”Defense Express – експорт зброї та оборонний комплекс України”. Автор книжок про оборонно-промисловий комплекс, тенденції на світовому ринку озброєнь: ”Культ: Оружейный бизнес по-украински”, ”Синдикат”, ”Техносила”, ”Арсенал України. Танки”, ”Арсенал України. Ракети”. Автор і видавець багатотомної науково-популярної серії ”Зброя України”. Окремі томи серії 2014-го отримали відзнаки конкурсу ”Книжка року”. Торік вийшла книжка ”Блеск и скрежет стали. Уроки войны”. У ній проаналізовано бойові дії на Донбасі. Про особисте життя не розповідає

Нас послаблюють нерозуміння того, куди рухаємося, і брак справедливості у країні, – каже військовий експерт Сергій ЗГУРЕЦЬ

Росія готується до наступальної війни, заявив міністр оборони Польщі. Наскільки виправдані побоювання?

– Заява має привернути увагу американської сторони, щоб більше військ США розташували в Польщі, Балтії та Румунії.

Під час російсько-білоруських навчань Захід-2017 у вересні відпрацьовували наступальні дії. Нові російські бригади розмістили поблизу кордонів України. Восени 2014-го створили 1-шу танкову армію РФ. Усе це – для ведення наступальних операцій.

Чи здатна Україна зараз зупинити такий наступ?

– За три роки чисельність нашої армії збільшилася майже удвічі – до 250 ти­сяч особового складу. 204 тисячі – це безпосередньо військові. Із них 80 тисяч перебувають у зоні АТО. Співвідношення сил на захопленій ворогом території і з нашого боку – один до одного. Додатково Росія зібрала армію близько до української території. Ці ризики враховує Генштаб.

У разі масштабного наступу РФ використовуватиме не лише наземну компоненту. Під час нещодавніх навчань і торік ми відпрацювали заходи протидії із залученням системи протиповітряної оборони – для відбиття наступу та прикриття наших угрупувань. Врахували досвід Сирії. Там Москва застосовувала авіацію й бомбардування.

Передову ми тримаємо. Військові готові до загострення. Питання, чи готові до цього країна і влада. Недовіра народу до влади, до політичних сил, одне до одного – вразливі місця, що вороги використовують достатньо ефективно.

Застосування Росією військової сили консолідує українське суспільство, як це було на початку війни.

Де наше слабке місце?

– Політики вибірково використовують дві реальності. В одній війна існує, в другій – ніби ні. Це створює недовіру до військово-політичного керівництва. Будь-яка оборона ґрунтується на арсеналі, навичках і мотивації. Останнє – головна точка впливу, щоб посіяти недовіру в наші сили. Критично небезпечно, коли самі ставимо під сумнів потребу захищати країну. Це проявляється в недостатньому фінансуванні військових потреб.

Цього року витрати на оборону збільшили, але в гривнях. У доларах вийде менше, ніж 2016-го. Політики оперують загальною сумою на оборону, куди входять прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, Нацгвардія. Безпосередньо на Збройні сили йде менше половини. Бракує коштів для переозброєння.

Наскільки забезпечена наша армія?

– Починали війну з критичним некомплектом озброєння і особового складу. Після двох котлів втратили 80 відсотків боєздатної техніки. Сьогодні ж Збройні сили укомплектовані більш як на 90 процентів. Не вистачає сучасних систем зв'язку. Нагальна потреба у вмотивованому особовому складі. Є недокомплект контрактників і молодших офіцерів. Треба більше дбати про мотивацію людей. Недавно 8 тисяч гривень були хорошими грошима, але тепер за цю суму йти в армію не хочуть. Сьогодні захист України – це питання людей, а не заліза.

З чим пов'язана ця проблема?

– Російські підрозділи на Донбасі ротують упродовж значно коротшого часу. Наші ж сидять у бетонних щілинах по три місяці, навіть півроку. Військова загроза стає буденністю. Це призводить до великих небойових втрат (з 2014 року 10 103 військових постраждали не через бойові дії, з них 2150 – загинули. – Країна).

Коли люди виходять із зони АТО, втрачають надбавку. Треба думати про зменшення кількості військових і водночас – про підвищення рівня їх професіоналізму. Ми заповнили армію зброєю та особовим складом, але втратили реальне відчуття загрози й духу війни.

Як далі розвиватимуться події на Донбасі?

– Конфлікт не можна вважати замороженим і стабільним. Щотижня гинуть кілька наших вояків. Якби такі жертви несла будь-яка європейська країна, це призвело б до перезавантаження влади. На жаль, вартість людського життя в нас значно менша, ніж у Європі. Ми звикли до жертв.

Певним рубіконом є контроль над зоною бойових дій за рахунок миротворців. Але щонайменше до президентських виборів у Росії (18 березня 2018 року. – Країна) будемо втягнуті в переговорний процес без чітких деталей і домовленостей. Керований конфлікт влаштовує Кремль більше за присутність миротворців.

Чи вдасться дійти згоди з Москвою стосовно миротворців на прийнятних для нас умовах?

– Путін заявив, що треба запитати думку маріонеток із ЛНР і ДНР. Зацікавлений ввести їх у поле переговорів.

Доля миротворчої місії залежатиме від готовності американців проштовхнути цю ідею. Буде спротив РФ на рівні Ради безпеки ООН. Працюватимуть фактори стримування і противаг США й Росії за межами України. Мають ниточки впливу одне на одного. Ідеться про проб­леми Сирії, Ірану, Ісламської держави. Часом виникає враження, що Україна є однією з кульок на цих терезах.

Ввести "блакитні шоломи" – надзвичайно складно з технічної точки зору. В ООН немає зайвих контингентів. Лише Білорусь готова відправити своїх миротворців. Але вона – сателіт Росії. Тому ця пропозиція несе загрозу троянського коня. Знайти інших охочих буде важко.

Як оцінюєте проведення реформ?

– Наступного року починаємо суттєві зміни у військовій сфері, що зачеплять певні політичні інтереси. Міністр оборони має бути цивільний. Зміниться система управління військами – за рахунок розмежування повноважень у Генштабі.

Зрушення відбулися, але про ефективну військову реформу говорити зарано. Ми вміло захищаємося в рамках позиційної оборони. Вона потребує багато ресурсів. А треба забезпечувати бойові дії з малими підрозділами, ефективним зв'язком, автоматизацією. Необхідно випереджати російські війська. Поки що ведемо оборону в окопах, як Південна Корея проти Північної.

Були заяви, що в НАТО невдоволені темпами реформ у нашій армії.

– Вони лунатимуть і з боку США. Багато речей справді провисають. Наприклад, перехід до автоматизованої системи управління Збройними силами. Це маємо виконати наступного року. Дозволить ефективно взаємодіяти з натовськими й американськими підрозділами. Це турбує американців значно більше за відсутність або наявність у нас летальної зброї.

Якої зброї нам не вистачає?

– Досі використовуємо модернізовану зброю радянського виробництва. Нові зразки техніки постачають у недостатній кількості. З тисячі, що надходять до армії, нових десятки, а то й одиниці. Погоди на полі бою вони не роблять. Нова зброя має значення, коли її виготовляють серійно. Сенс є в роті танків "Оплот", а в одному – ні. Такий коштує майже 100 мільйонів гривень, а модернізований Т-64 – 15 мільйонів. Ефективніше вкладати гроші в модернізацію.

З нових зразків техніки нам потрібні системи зв'язку, спроможні протистояти засобам радіоелектронної боротьби ворога. Необхідні також засоби розвідки й системи враження далекої дії. Конструкторське бюро "Луч" цим займається – розробляє ракетні комплекси "Вільха" (з коригованим боєприпасом, створені на основі реактивної системи залпового вогню "Смерч" калібру 300 мм, характеристики засекречені, за неофіційними даними – здатні вражати цілі на відстані до 120 км. – Країна) і "Нептун" (протикорабельні крилаті ракети. – Країна).

У якому стані наш оборонно-промисловий комплекс?

– Маємо 130 державних підприємств, 30 із яких – в окупованому Криму. І майже 200 – приватних.

За три роки держзамовлення зросло з шести до десяти мільярдів гривень. Це дозволяє ремонтувати стару техніку й лише точково – постачати нові зразки. 2018-го маємо суттєво збільшити витрати на підготовку підприємств до виробництва нової техніки. 2017 року Мінекономіки отримало на це 700 мільйонів гривень, наступного хоче вп'ятеро більше.

Оборонною промисловістю управляють у ручному режимі. Збалансовують інтереси різних угрупувань посадовців. Потрібна одна відповідальна особа за розвиток озброєнь. У нас є віце-­прем'єр із культури. Дивно, що під час війни немає – з оборонного комплексу.

Цьогоріч не отримаємо нових "Дозорів" (бойова броньована машина Харківського конструкторського бюро. – Країна), БТР-3, БТР-4. Броньовики, на які очікували минулого року, будуть наступного – в кращому разі. Держпрограма розвитку озброєнь чітко визначає, скільки техніки й коли має потрапити до війська. Якщо це не зроблено 2016-го та 2017-року й люди не покарані, значить – система працює неправильно. Над модернізацією БМП-1 "Бліндаж" трудяться 17 років.

Чому за три з половиною роки війни не побудували патронний завод?

– Є проблема з виробництвом власних боєприпасів великого й середнього калібрів для артилерії, патронів – для стрілецької зброї. Це мають виготовляти на різних заводах. Рада нацбезпеки й оборони цього року виділила 1,4 мільярда гривень на створення боєприпасної галузі. Левова частина піде на збиральне виробництво для артилерії. Проблеми з фінансуванням можна вирішити, залучивши іноземні компанії. Для цього треба змінити законодавчу базу. За два роки можемо збудувати завод, що виготовлятиме кращі боєприпаси за російські.

Питання про стрілецькі патрони досі відкрите. Є пропозиції від приватних компаній. Але держструктури вважають, поки що запасів достатньо, щоб не поспішати з рішенням.

Які підприємства з оборонно-промислового комплексу співпрацюють із Росією?

– 2014-го ухвалили політичне рішення припинити співпрацю з РФ. Його виконують.

Ситуація почала розхитуватися нещодавно. Держпідприємство "Антонов" повідомило, що готове продовжувати ресурс російської компанії "Волга–Днепр" (ідеться про ремонт літаків Ан-124‑100 "Руслан" в Ульяновську. – Країна). Це – цивільна компанія, тому, за логікою українського заводу, можна відновити співпрацю. Але ці літаки можуть перевозити військову техніку.

Є буква закону, за яким "Антонов" має обслуговувати продані Росії літаки. А є його дух. Ми ремонтуємо літаки. А потім у них садять по 500 десантників і висаджують під Полтавою. Під час війни прозорість цементує суспільство. Двозначності бути не повинно: з Росією або воюємо, або торгуємо. Інакше – це розрив мозку кожного з нас.

Є інформація про співпрацю з РФ компанії "Мотор Січ", що виробляє двигуни для літаків і вертольотів.

– Це одне з найбільш технологічних наших підприємств. 60 відсотків продукції постачало до Росії. Всі їхні бойові гелікоптери літають на українських двигунах. Тепер "Мотор Січ" не співпрацює з РФ. Замовлення від нашого Міноборони – крихти. Тому перебуває в критичному стані.

Науково-виробничий комплекс "Зоря" – "Машпроект", конструкторське бюро "Південне" – також орієнтувалися на Москву. Україна замала для проектів, що розробляють ці підприємства.

Чи не можуть знайти новий ринок?

– Усі ринки поділені. Треба докласти унікальних зусиль, щоб потрапити на них. Трьох років для цього замало.

У квітні в Києві випробували новий транспортний літак Ан-132 Д. Саудівська Аравія підписала меморандум про спільне будівництво 80 машин. Україна все-таки знаходить нові ринки.

– Проект Ан-132 є прикладом роботи з країною, яка має гроші й амбіції. А щоб продавати літаки в Африку чи Азію, треба виділити їм кредити. Ми ж хочемо отримати гроші, а за рік чи два поставити товар. Через фінансову обмеженість втратили чимало ринків.

Сенат США схвалив оборонний бюджет, що передбачає 350 мільйонів доларів для України. Ідеться про летальну зброю?

– 45 мільйонів надійдуть найближчим часом. У переліку зброї – локаційні станції, військово-морські катери, системи зв'язку, "Джавеліни" (переносний проти­танковий ракетний комплекс. – Країна). Скоріш за все, отримаємо перші три. "Джавеліни" є політичним фетишем наших посадовців. Вони не мають особливих переваг над зразками, що виготовляє українське конструкторське бюро "Луч"

Будь-які провали на полі бою з "Джавелінами" розтлумачать як недоліки техніки. Чим одразу скористається Росія. Американські виробники враховують ці ризики. До того ж поставки зброї Україні та введення миротворців на Донбас – взаємовиключні дії. США треба подякувати, що забезпечили наші війська коротко­хвильовими радіостанціями. Ми отримали системи зв'язку на 70 мільйонів доларів. Вони не глушаться росіянами. Це гарантує керованість наших бригад. Питання "Джавелінів" порівняно з цим – другорядне.

Що змінилося в Україні після Майдану?

– Ми зрозуміли, що за свободу треба платити кров'ю. Кілька разів втрачали державу через нерішучість, внутрішні чвари і сподівання на зовнішню допомогу. Маємо не повторити той гіркий досвід.

Які можливості втратили за роки після Революції гідності?

– Нас послаблюють нерозуміння того, куди рухаємося, і брак справедливості у країні.

Зараз ви читаєте новину «"Ми втратили відчуття загрози й духу війни"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути