На початку літа в Молдові створено уряд на чолі з колишнім міністром закордонних справ та євроінтеграції Юріє Лянкою. За нього проголосувала коаліція з ліберальних демократів, демократів та групи депутатів із Ліберальної партії. Це другий уряд після приходу до влади не комуністичної більшості від серпня 2009 року. Що змінилось у країні за цей час і чи готова вона до підписання асоціації з Євросоюзом?
– Стало більше свободи, особливо в публічній сфері, – каже Ігор Боцан. – Розпочалася реальна європейська інтеграція країни. Але в певний момент для уряду вона загубилася серед їхнього власного бізнесу. Наприкінці минулого року це призвело до глибокої кризи – як політичної, так і моральної. Останні соціологічні опитування свідчать: довіра до органів влади за ці роки зменшилася вдвічі. І до уряду, і до парламенту, і до судів.
Через постійні сварки?
– У тому числі. Але найголовніше – через корупційні скандали. Найгірше, вони відбулися на тлі похвали, яку Європейський Союз торік так щедро Молдові вділяв. Називав прикладом для наслідування всім країнам Східного Партнерства. Після того зайшлося про підписання Угоди про асоціацію між Молдовою та ЄС. Як і з Україною, її мали підписати на листопадовому саміті у Вільнюсі. Так тривало до скандалу наприкінці 2012-го. У заказнику Падуря Домняска, неподалік Кишинева найвищі керівники держави були на полюванні – і смертельно поранили молодого чоловіка, Соріна Пачу. З'явилась інформація, що стріляв генеральний прокурор – і вибухнув величезний скандал. Почали говорити про мафізацію власності, коли вона ділиться між політиками та бізнесменами, близькими до влади.
Як це змінило відносини з Європейським Союзом?
– До Молдови повернулося насторожене ставлення. А Україна – знову найбажаніша країна Східного Партнерства для ЄС. Насамперед зі стратегічних мотивів, – як найпотужніша серед шести (крім України та Молдови до СП входять Білорусь, Грузія, Вірменія та Азербайджан – "Країна").
Кажуть, Кишинів крок за кроком повторює помилки "помаранчевих" в Україні?
– Ситуація подібна. Демократи прийшли в молдавську політику так само з бізнесу, де були успішними. І почали застосовувати ті самі методи в політиці. Вони геть не розуміють, як важливо мати постійний контакт із громадянами для збільшення їхньої довіри.
Ті, хто розчаровується у владі, підтримують комуністів чи просто не хочуть голосувати?
– Дуже багато виборців не прийдуть на дільниці. Й автоматично відсоток комуністів зросте.
ЄС дуже хвалив Молдову за судову реформу та боротьбу з корупцією – що вдалого було зроблено?
– І судова, й антикорупційна реформи – дуже якісно, продумано зроблені. Якщо читати стратегію реформи, створення Антикорупційного центру, закони, – вони вражаючі. Проте є колосальна різниця між теорією й тим, що відбувається на практиці.
Коли сформували правлячу коаліцію наприкінці 2009-го головною проблемою було розподілення силових структур. Яка користь із реформи юстиції, якщо маємо Найвищу раду маґістратури, члени якої підкоряються конкретним політикам чи бізнесменам? Та й Генеральна прокуратура залишилась під політичним контролем. А Антикорупційний центр починає діяти акурат у моменти політичної кризи, коли треба приструнити опонентів. Отже, реформи ніби як є, і ЄС їх бачить, і Молдову хвалить. Але у кризу застосування цих інституцій доходить до абсурду. Ми завжди казали політикам: панове, це дуже велика помилка – мати своїх представників у правоохоронних органах. Бо спочатку, коли три партії коаліції не сварилися між собою, вони місяцями домовлялися про це представництво. Домовилися так, щоб тримати опонентів притиснутими. Партія, що контролює Службу інформації та безпеки, знає про мафіозні схеми опонентів. А та, що контролює прокуратуру, знає, що справа на ній заглохне. Цей варіант забезпечував комфорт кожній політичній силі. Коли ж вони посварилися, то почали застосовувати цю зброю один проти одного. З'явились кримінальні справи, Антикорупційний центр робить обшук у кабінеті прем'єра. Переймають телефонні розмови міністрів і депутатів. Тобто, роблять гидкі, непристойні речі.
Може, це дозволяє втримати рівновагу і змусить політиків надалі бути чеснішими?
– Так, ці помилки мають навчити наступників бути обачнішими. Але зараз вони відтягують перспективу асоціації з ЄС. Такі розборки можуть призвести до перевиборів, а там переможуть комуністи, які активно пропагують Митний союз на чолі з Росією. Тобто привівши нову еліту, молдавани переорієнтуються в зовнішній політиці. Водночас, залишаючись при владі, теперішні політики остаточно пересваряться між собою, і кінець буде ще гірший. Бо люди й надалі зневірюватимуться в демократичних партіях.
Молдова з Україною залишаються найбіднішими країнами Європи. Як за три роки намагалися виправити це?
– Після приходу до влади Альянс одразу почав перемовини з МВФ. Ті дали прості рецепти: скоротіть видатки бюджету, наскільки це можливо, і створіть умови для інвестицій. Ресурсів небагато: у нас дешева робоча сила, але й дуже маленький ринок. Тож найкраще для інвестора – не мати великого циклу виробництва, а збирати якісь конкретні деталі в Молдові для подальшого реекспорту. Використовувати саме робочу силу. Наприклад, пошив чохлів. Привозили матерію, все необхідне, і тут їх шили. А тоді вивозили на фабрику, де виробляють автомобілі. Це не інвестиція, що технологічно розвиває країну, але дає роботу тисячам молдаван. Це – краще, ніж нічого. Проте, негарно повелися митниця й податкова. Одразу створили купу проблем для реекспорту. Хоча це тестові інвестиції, щоб побачити, чи Молдова готова розвивати економіку бодай якось.
Для інвесторів дуже важливо, щоб не було затримок і бар'єрів. Адже все заплановано й різні деталі з різних країн мусять приходити вчасно. Навіть у таких дрібних оборудках ми примудряємося створювати проблеми інвесторам. А для великих інвестицій потрібен або потенціал України з її величезним ринком, або ж відкриті кордони.
Румунія називає себе адвокатом Молдови в Європі. Який вона має вплив на Кишинів?
– Румунія може дуже допомогти, передаючи свій досвід. Бо ж вона набагато краще ознайомлена з європейськими процедурами. Було навіть два спільні засідання урядів. Проте усе завершується деклараціями, що є політична воля співпрацювати.
Молдавани отримують румунські паспорти – це якось загрожує країні?
– Надання румунського громадянства молдаванам – це спокутування або компенсація пакту Молотова–Ріббентропа. Тоді їх насильницьки позбавили цього громадянства, перевівши в радянське. Багато людей беруть румунський паспорт, бо це – громадянство ЄС. З ним можна вільно пересуватися світом. Але Бухарест не має конкретного плану, що з цими новими старими громадянами робити.
Скільки всього молдаван мають румунський паспорт?
– Близько 250 тисяч. Це менше як 10 відсотків молдавського населення.
У Молдові останніми роками відбулося кілька маршів на підтримку об'єднання з Румунією і проти. Це розколює суспільство?
– Ми вже 20 років із цим живемо. Сегменти, які підтримують чи то Румунію, чи Росію, залишаються незмінними. Прихильників об'єднання з Румунією – від 10 до 15 відсотків населення. Коли уніоністи збираються на марші в Кишиневі, Бельцях чи Кагулі, суспільство до цього ставиться спокійно, бо знає, що таких небагато. Натомість, у Румунії немає серйозних політичних сил, що таку ідею підтримували б. Модель, якої хочуть уніоністи, – щось подібне до об'єднання Німеччини 1990 року. Але його підтримували Сполучені Штати за формулою 2 плюс 4 – дві німецькі держави плюс чотири переможці у Другій світовій війні. До того ж цей крок мав дуже велике символічне значення – знищення комунізму, падіння Берлінського муру тощо. США примудрились переконати і Тетчер, і Міттерана, і Горбачова, що треба дозволити Німеччині об'єднатися, хоч це й змінює повоєнні кордони Європи. Та й Західна Німеччина була здатна витратити десятки мільярдів марок на те, щоб підтягнути Схід до свого рівня. Румунії це не по силах. Важко уявити, щоб і світові гравці про це серйозно думали, а тим більше – цього прагнули. Крім того, десь 35–40 відсотків молдаван категорично проти такого об'єднання і підтримують інтеграцію з Росією. І така сама кількість хочуть компромісу – прозахідну політику Молдови, її входження до ЄС, без об'єднання з Румунією. Тобто такі маніфестації не розколюють суспільство, бо воно постійно має ці частини населення. Але Придністров'я активно спекулює на цій тематиці. Звинувачує Кишинів, що той готує об'єднання з Румунією.
Були прогнози, що теперішній лідер Придністров'я Євген Шевчук – покладистіший за Ігоря Смирнова (Смирнов очолював невизнане Придністров'я 20 років – від 1991-го до 2011 року. Після виборів наприкінці 2011-го Шевчук переміг ставленика Смирнова та Росії Анатолія Камінського. Його часто називали "претендентом від Києва", адже Шевчук саме там навчався і є українцем за національністю – "Країна"). Але змін не видно. Чи таки є?
– Основне не змінилося – Росія продовжує підтримувати цілковиту незалежність так званої Придністровської Молдавської Республіки. З дипломатичного, економічного, військового, соціального, політичного поглядів, Придністров'я повністю залежне від Російської Федерації. Україна контролює лише споживчий ринок регіону, бо товари там здебільшого українські. За чотири останні роки Придністров'я, як гостинець від Росії, отримало близько мільярда доларів.
Щоб розморозити ситуацію в регіоні, потрібне спільне рішення на дуже високому рівні. У нього втягнуті Молдова, Росія, ОБСЄ, Європейський Союз, Україна, Румунія. Всі ці актори, без винятку, мусять дійти компромісу, як розв'язати придністровську проблему. Проте Росія зацікавлена у збереженні свого впливу в регіоні. Її цілком задовольняє теперішнє становище. Москва хоче перетворити Придністров'я на таке собі Пуерто-Рико – не приєднувати до Росії, але щоб регіон кожні чотири-п'ять років на референдумі висловлювався за такий крок.Ми сподівалися, що Тирасполь привабить наближення Молдови до стандартів ЄС. Але це наближення дуже кволо відбувається, і досі нікого особливо не приваблює. Інше можливе рішення – федералізація або конфедералізація Молдови. Що категорично не підходить нам, бо може призвести не так до приєднання Придністров'я до Молдови, як – навпаки. Тобто російський вплив пошириться на всю територію держави. Тому все досі в замороженому стані.
Це може бути перешкодою для підписання асоціації з ЄС?
– Не думаю. Асоціація залежить від багатьох інших речей, які молдавани мають вирішити у себе вдома. На території, яку контролюють.
Україна і Молдова збираються підписувати Угоду про асоціацію в листопаді, однак не узгоджують цього процесу, а працюють паралельно. Чому?
– До 2010 року Україна перебувала набагато далі у процесі підготовки документа. Молдова тоді лише розпочинала перемовини. Потім відбулась пауза у відносинах між Брюсселем та Києвом. І за два роки Молдова майже наздогнала Україну в цьому процесі. Проте, наприкінці 2012-го стало зрозуміло, що відбувається переорієнтація Євросоюзу. Він вирішив, що краще швидко розв'язати наболілу українську проблему. Якщо Київ підпише угоду в листопаді, то Молдова перетвориться на анклав усередині режиму асоціації та вільної торгівлі. І тоді вона нікуди не подінеться. Сигнали, що дає нам ЄС, ясно стверджують: Кишинів підпише угоду одразу за Києвом, десь через півроку-рік.
11 
1
Коментарі