Не можна отримати посаду в судах, міліції, податковій інспекції без тривалого стажу роботи в зоні АТО

Особливого українського шляху не існує

Рік тому мені доводилося прогнозувати "кризу біблійних розмірів" в Україні. Так і сталося, на жаль. Не виключено, що технічно українська економіка вже досягла власного "дна" – це добра новина. Але залишатиметься на ньому досить тривалий час – це погано. У нас поєдналися банківська, боргова й валютна кризи в економіці, що залежить від критичного імпорту енергоносіїв, обладнання, матеріалів і комплектуючих. Кризові явища такого масштабу тривають не менше 5–6 років. Достатньо глянути на Грецію. Вона досі борюкається з економічними проблемами, хоча мала порівнянний з нами рівень зовнішнього боргу й була в набагато кращих умовах – отримала 230 млрд євро допомоги від країн ЄС.

Поки що нашу економіку підіймають із "дна" лише трудівники аграрного сектора й заробітчани, які власними коштами з-за кордону замінили приватних інвесторів. Тим часом "покурюють у сторонці" бариги міських ринків, платники зарплат у "конвертах" і розробники різноманітних фінансових "схем". Досі не оприлюднено жодну з комбінацій, за якими розкрадалися кошти Євро-2012. Немає інформації про "злочинні" тендери 2010–2013 років. Без цього ані очищення влади, ані початок руху вгору неможливі.

 

Практично єдина надія – на посла США чи американського віце-­президента, які штовхають нашу владу до реформ. Вони сьогодні відіграють роль "варягів" старокняжої доби. Сам наш політикум рухатися вперед не може. Режим такого зовнішнього управління – єдиний спосіб зберегти державу. Без ритуальних поїздок до Москви, щорічного погодження параметрів "газового контракту", яке нагадувало ритуали Золотої Орди, підкилимних домовленостей, принизливого узгодження кандидатур на міністерські посади.

Придивімося до Японії. 1945 року її доводилося втихомирювати двома атомними "малюками", а потім впорядковувати під керівництвом американської адміністрації генерала Дуґласа МакАртура. Японцям допомогли позбутися кланів, провели реальну люстрацію, написали конституцію. І дали "вудку" – доступ на зовнішні ринки.

Цей зворот про "вудку" полюб­ляють наші політики-"реформатори". Та, схоже, не розуміють, про що йдеться. "Вудка" – це можливість виробляти й вільно продавати за кордоном власну продукцію. Це не отримання пільг, фінансової підтримки чи можливостей не платити податки.

Сьогодні Японія – країна-­маріонетка в термінології деяких українських мудрагелів. Але вона – і тримач найбільшого пакета американських облігацій, і найвірніший союзник США в ­Тихоокеанському регіоні. А при цьому – країна з високим розвитком технологій, порядком на вулицях і заощадженнями, що вчетверо перевищують ВВП. Ось така "залежність від американського імперіалізму".

Щоб Україні "рвонути вгору", для початку слід зробити прості, але зрозумілі кроки.

Перший: кінець зарплатам "у конвертах". Сьогодні такий спосіб оплати праці – страшніший за донецьких "ополченців".

Другий: жодних субсидованих цін.

Третій: навіть мови не може бути про продаж товарів і послуг без касових апаратів.

Четвертий: спрощеною схемою оподаткування користуватися можуть лише бабці на базарах.

 

П'ятий: не можна отримати посаду в суді, міліції, податковій без тривалого стажу роботи в зоні АТО.

І найголовніше: нашим "реформаторам" треба припинити мудрагельські спроби винайти "особливий" український шлях. Класичний приклад – оподаткування квадратних метрів, а не будинків за ринковою вартістю. Увесь світ оподатковує саме так, у нас же вирішили зробити це у власний "унікальний" спосіб. У підсумку замість надходжень до держбюджету додаткових коштів від "багатих і красивих" на поліпшення регіональної інфраструктури, клімату в суспільстві, матимемо черговий пшик.

Не треба жодних "унікальних" рішень, аби докорінно змінити нашу державу. Лише перевірені в успішних країнах підходи

×